Чорнобиль на власні очі. Конотопчанин побував на ЧАЕС: що бачив, скільки коштувало та чи варто їхати
Аварія на ЧАЕС зробила це місце непридатним для життя. Покинуті будівлі разом з речами, безлюдні вулиці й численні міфи про зону відчуження приваблюють туристів. А після серіалу «Чорнобиль» їх стало ще більше. Конотопець Євгеній Бушуєв побував на екскурсії у Прип’яті та біля атомної станції — і ось його історія.
Чому вирішив поїхати
Я багато чув про Чорнобиль, Прип’ять та ці події. Але раніше не дуже хотів дізнаватися деталі. Так було, поки не вийшла комп’ютерна гра Stalker. Після неї з’явилось бажання дивитися документальні стрічки, матеріали, художні й фантастичні фільми, відгуки очевидців. Остаточно вирішив поїхати, коли подивився серіал «Чорнобиль» від HBO.
Насправді, дуже давно мріяв побувати в Чорнобильській зоні відчуження. Вже навіть не пам’ятаю, коли з’явилось це бажання. Але обставини не сприяли — з Конотопа, в якому мешкав майже все життя, немає прямих туристичних виїздів.
Вирішальним фактором став переїзд у Київ. Немає конкретної причини, чому туди поїхав. Це сукупність факторів. Це найбільша техногенна катастрофа людства, яка до того ж сталася у моїй країні, згубила й поламала життя тисяч людських життів й «аукається» до сих пір.
Як поїхати у зону відчуження
Для подорожі обрав специфічну пору року — глибоку осінь. Похмуре небо й оголені дерева лише підкреслювали мляву атмосферу занедбаних й покинутих місць.
Оскільки поїздка в Чорнобиль відноситься до розряду «екстремальний туризм», то я вирішив для початку не ризикувати. Знайшов в інтернеті тури з Києва — їх виявилося дуже багато, є з чого обрати. Обрав сайт Chernobyl Exclusive tours, отримав всю потрібну інформацію від організаторів й поїхав. З собою взяв знайому — вона теж хотіла поїхати.
Що давали на місці, що розповідали
Лічильник Гейгера за замовчуванням не видавали, лише дозиметр-накопичувач перед в’їздом в зону. Але у цього туроператора його можна було орендувати, як окрему послугу, що ми власне і зробили. Але це був не сам лічильник Гейгера, а сучасний дозиметр-радіометр серії Terra-P для вимірювання гама та бета-випромінювання.
У нас було два гіди. Оскільки дата була символічною — 26 число — був повний автобус. І це не зважаючи на те, що був вихідний, а аварія трапилася 26 квітня, а не жовтня.
Були як наші туристи, так й іноземні. Їх значно більше стало після серіалу «Чорнобиль». Загалом група налічувала близько 50 осіб. Гіди впродовж всього маршруту морально готували нас до різних подій та наслідків необдуманих рішень. Серйозні речі розводили жартами та цікавими історіями з особистого досвіду. Зокрема про тих, хто потрапляв у зоні відчуження у неприємні ситуації через власну впертість.
Вже на місці, звичайно, за руку нас ніхто не тримав. Але група трималася разом, ніхто нікуди не розходився. До того ж, ми й так проходили дуже цікаві й атмосферні місця.
Що стало відкриттям у зоні відчуження
На мою скромну думку, я знав про те, куди їду, набагато більше, ніж міг знати звичайний турист. Я передивився дуже багато документальних матеріалів про це місце. Від місця народження мого земляка Леоніда Топтунова, який був одним з інженерів управління реактором в ту фатальну ніч, до долі людей, Прип’яті та самої ЧАЕС.
Багато зі сказаних гідами фактів не дивували, але звичайно ж не обійшлося без відкриттів. Наприклад, що відносно нещодавно туристам заборонили заходити всередину більшості покинутих будинків. Все через їх аварійний стан. Це будинок побуду «Ювілейний», готель «Полісся», будинок культури «Енергетик» та інші.
Навіть говорять про те, що щойно перша зі старих будівель впаде — туристичний напрямок в Прип’ять можуть прикрити зовсім. Все через загрозу життю туристів — можуть опинитися під завалами. Не дивлячись на це, тут залишилися доволі стійки багатоповерхівки — на даху однієї навіть пощастило побувати. А ще вдалося сфотографуватися на тлі саркофага четвертого енергоблоку.
Дуже хотілося побувати в будівлі госпіталю Прип’яті, в який звозили перших пожежних зі смертельною дозою опромінення, але в силу обставин, що склалися, нас туди не водили.
Також дуже цікаво було слухати історії з досвіду гідів. Наприклад, одну з таких розповідав гід біля колеса огляду — про те, як на одній з минулих екскурсій до нього підійшов турист і показав свої долоні, на яких на все життя залишився радіоактивних опік. Його турист отримав на тому самому майданчику біля колеса огляду в кінці квітня 1986 року. Тоді на неї сів військовий вертоліт, який чіпали руками допитливі дітлахи.
В яких локаціях були
Ми йшли за спланованим заздалегідь туристичним маршрутом. Перше з визначних пам’яток, яка нас зустріла на шляху, була стела міста Чорнобиль, не плутати з ЧАЕС.
Потім ми швиденько проїхали в «найбруднішу» ділянку нашого шляху під назвою «Рудий ліс». Саме там один з гідів перервав свої розповідь фразою «а зараз швиденько, всі хто з дозиметрами, піднесіть їх до вікна». І коли всі миттєво це зробили — на весь автобус задзвеніли дозиметри.
Впродовж цього короткого шляху покази дозиметра коливалися від 5.00 до 12.00 мікрозівертів на годину. Для довідки — санітарною нормою вважається фон до 0.30 мікрозіверта на годину, а в Києві перед від’їздом дозиметр показував в середньому від 0.14 до 0.17 мікрозіверта на годину. Не складно підрахувати у скільки разів там був перевищений радіаційний фон, але чесно кажучи мене ці цифри не лякали. Я розумію, з чим мав справу і коли мені ця невидима сила зможе нашкодити, тому тривог не викликало.
Після ЧАЕС попрямували до стели Прип’яті, а після — в саму Прип’ять. Там наша група розділилася на дві — і ми рушили з різних точок входу оглядати покинуте місто. Коли там були, радіаційний фон не показував великого перевищення.
Безумовно, були й дуже брудні місця, але ми в них не ходили, гід нашої підгрупи повів нас до кришки люка, яка дуже сильно «шуміла». За гамма-випромінюванням вона видавала до 25.0 мікрозіверта на годину. В інших локаціях дозиметр не показував позамежних цифр, які б насторожували.
Останньою нашої пам’яткою після Прип’яті був об’єкт під назвою «Чорнобиль 2», він же ЗГРЛС «Дуга», він же «російський дятел».
Про враження від поїздки
Всі місця навіюють найрізноманітніші емоції. В основному, це суміш смутку і гіркоти. Місто, яке тобі показують гіди на фотографіях років СРСР, було квітучим. І потім дивишся на все те, що від нього залишилось. Зараз природа взяла там все під свій контроль.
Ти розумієш, що колись тут жили люди, ходили по магазинах, заводили дітей, планували своє майбутнє і ні про що погане не думали. Це місто було свого роду раєм Радянських часів, можна сказати комунізмом в кращому своєму прояві.
Сюди мріяли потрапити люди з усього Радянського Союзу, але знадобився лише один день і одна фатальна помилка. Ось така атмосфера.
Скільки коштувала поїздка
Якщо мені не зраджує пам’ять, близько 1450 грн. Це вартість туру та оренда дозиметра. Безумовно поїздка була того варта. Тур коштував 49 доларів, а оренда дозиметра — в районі 10 доларів. Але дозиметр можна не брати — це опціональна штука, як і обіди.
Що з фільмів дивився про Чорнобиль
Я дивився кілька серіалів і фільм про Чорнобиль. Російський фантастичний серіал «Чорнобиль — Зона відчуження», український мелодраматичний серіал на основі реальних подій «Метелики», іноземний фільм жахів «Щоденники Чорнобиля» і, звичайно ж, мінісеріал «Чорнобиль» від HBO.
Щодо мінісеріалу від HBO, то мені складно дати відповідь щодо реальності події, бо я не їх учасник. Зі зрозумілих причин, в серіалі не були показані ті місця, які я бачив в зоні.
Кому варто туди їхати
Раджу туди з’їздити всім. Але насамперед — тим, хто відчуває хоч найменшу цікавість до тематики та подій 1986 року.
Є люди, які бояться туди їздити через побоювання радіації. Які не розуміють, що це і чому вони її бояться. Можу запевнити — страшного там нічого немає. За половину дня перебування в зоні відчуження я отримав в кілька разів меншу дозу радіації, ніж за дві години польоту на літаку в Туреччину. Якщо людина не боїться літати — Чорнобиля боятися йому також немає сенсу.
Головне — слідувати в зону з бувалими гідами та не проявляти дурних ініціатив. Не вивозити з собою «сувенірчиків», не кататися по підлозі. Якщо цього не робити, то нічого людині не загрожує.
Сам туди ще раз з’їжджу обов’язково, якщо знайдеться добра компанія і вільний час. Сподіваюся, туризм звідти нікуди не дінеться ще довгі роки.