День Перемоги, напевне, чи не єдине свято, в якому радість змішується із сумом та гіркотою. З кожним роком ветерани відходять у небуття, але їх подвиг залишається вічним і ми, потомки переможців, завжди про це пам’ятатимемо.

Лебединські опозиціонери напередодні свята привітали двох ветеранів Великої Вітчизняної війни, які живуть у місті, – 92-річну Раїсу Безуглу та 95-річного Олександра Куткового.

Депутат Лебединської міської ради від ОПОЗИЦІЙНОГО БЛОКУ Дмитро Коваленко та його однопартійці привезли стареньким квіти та продуктові набори. Втім, найголовніше для усіх було спілкування. Ветерани згадували буремні роки зі сльозами на очах, політики від щирого серця дякували за їх подвиг та патріотизм.

Раїса Безугла сама родом із Тростянця Сумської області, пройшла всю війну і Перемогу зустріла в Берліні. Нагороджена багатьма орденами і медалями, серед яких Орден Червоної Зірки. Жінка говорить, що й до сьогодні ніколи не забуде День Перемоги, бо він є найважливішим у житті кожної людини. Саме 9 травня 1945 року дав відлік можливості відбудовувати країну, створювати сім’ї і народжувати дітей під мирним небом.

Олександр Кутковий народився і донині живе у Лебедині. Має два Ордени Червоної Зірки, медаль «За відвагу». Ветеран говорить, що треба усім запам’ятати одну істину: народ, який вірний своїй ідеї, який любить свою Батьківщину і свою землю – є непереможним.

Дмитро Коваленко наголошує, що ветерани, яких залишилися одиниці, потребують до себе особливої уваги і опозиціонери допомагають стареньким не лише напередодні Великого свята, а намагаються вирішувати їх проблеми постійно. «День Перемоги – це значима дата у житті кожного з нас. Бо саме завдяки героїзму нашого народу зупинився кривавий терор 20-го століття. Сьогодні ми схиляємо голови перед обелісками та безіменними могилами тих, хто не повернувся живим, і цінуємо безсмертний подвиг тих, хто здобув для нас Перемогу», — зазначив політик.

Також у ці дні лебединські опозиціонери провели зустріч з жінками організації інвалідів «Горлиця». Учасниці клубу, яких зібралося біля 20, прийшли з фотографіями своїх рідних, що загинули на фронті чи вже після війни. Усі розповідали сімейні історії, спілкувалися, читали вірші. Зустріч вийшла дуже зворушливою, тож жінки дякували політикам за їх увагу і за смачний солодкий стіл.