«Два тижні в ізоляції». Як пережили карантин у Козацькому, де вперше на Сумщині виявили COVID-19

Страшно було, а зараз ми вже звикли, кажуть мешканці села Козацьке на Сумщині. Вони першими в області мали справу з коронавірусом. І той перший офіційно виявлений випадок COVID-19 був летальний. Як нині живе село та що згадують про карантин його мешканці — дізналося «Суспільне».

Перші випадки COVID-19 в Козацькому

Перший випадок коронавірусу на Сумщині виявили 23-го березня 2020-го року. Захворіла 76-річна Клавдія Лебідь, жителька села Козацьке Конотопського району.

Онук жінки, Богдан Лебідь, говорить, що аналізував ситуацію і впевнений, що подібні випадки були і до хвороби його бабусі. «Просто що так попало на нас, що привезли ми бабусю, і в цей час приїхали тести ці. Всі п’ять тестів на ній і спробували. Одні тести одне показували, інші – друге. Вони не знали, вони злякалися», — говорить чоловік.

Шпиталізували бабусю, каже Богдан, 25 березня, і за кілька годин вона померла. Він і ще двоє його родичів також перехворіли.

«Після того, як я повернувся з лікарні, мені було страшно. Я не знав, як я буду виходити в люди, як вони мене зустрінуть. «, — згадує Богдан.

Він 3,5 роки працював фельдшером швидкої допомоги у Конотопі. Зараз керує сільським будинком культури. Говорить, що пішов із медицини через малу зарплату. Та й працює зараз у селі, де живе.

В останній день березня в Конотопській лікарні померла друга жінка з цього ж села. Люди розповідають, що вона хворіла на туберкульоз легенів, тому сумніваються, що причиною смерті став саме коронавірус.

Карантин і ставлення людей до нього

Натомість, після другої смерті в селі запровадили суворий карантин. На в’їзді до села виставили блокпост. Два тижні люди жили в ізоляції. Через тиждень від першого випадку тут було 8 інфікованих.

«Як сказали, що в Козацькому вірус, був стрес, страшно було. А зараз ми вже звикли», — згадує мешканка села Ольга Голодиченко.

Галина Мазур — фельдшер із 21-річним стажем, із них 12 років пропрацювала у Козацькому. Всі хворі були її пацієнтами. Якщо й хворіла теж, то не помітила.

«Нам ніколи було хворіти. Побоювалися всі тоді. Була необізнаність. Люди не знали, що це, воно нове. З цим ніхто не стикався на той час та й ми тоді не були підготовлені», — розповідає пані Галина.

Усього з березня через сільську амбулаторію з коронавірусом і підозрою пройшли до сотні людей, з них 36 виявились інфікованими. Працівникам амбулаторії було важко, розповів завідувач Віктор Зваричук.

«Дуже берегли й себе, й мешканців, щоб ніхто не міг заразитися. Пройшло 2-3 тижні, і трохи страх спав. Люди почали себе вільніше поводити, але всі ходили в масках, дотримувалися дистанції, мили руки, все оброблялося», — згадує Зваричук.

За його словами, в селі спостерігали дві хвилі епідемії. У першій виявили 19 позитивних, у другій — 18.

Окрім нього та фельдшерки в амбулаторії працюють 5 медичних сестер. Обслуговують 1 200 людей – із цього села і сусідніх.

«Обмежувальні заходи включали подвірні обходи медичними працівниками мешканців всього села для з’ясування стану здоров’я та визначення людей, які підпадали під визначення випадку «коронавірусна інфекція» та організацію їх обстеження для того, щоб підтвердити або спростувати діагнози», — розповів лікар-епідеміолог Сумського обласного лабцентру Юрій Зелений.

«Не знахарка, а роботяща людина» — онук про першу померлу з COVID-19

Онук першої померлої жінки Богдан Лебідь згадує, що родині співчували люди, які знали його бабусю особисто. Але обурювала інформація, яку публікували у ЗМІ, нібито померла жінка була знахаркою і ворожкою.

«Такого нічого не було. Вона ходила до церкви і була церковною людиною, і якщо до неї приходили, і вона почитала там пару молитов, – це не означало, що вона приймала там людей із Польщі і так далі», — говорить Богдан.

Його бабуся, розповів Богдан, була дитиною війни, народилася у Козацькому.

«Працювала на ланці, свинаркою на свинофермі, на заводі КЕМЗ (Конотопський електромеханічний завод, нині «Червоний металіст» — ред.) різноробочою», — розповідає Богдан і додає, що у 1973 році її чоловік помер, і вона залишилася сама з двома дітьми (донькою і сином), мала 5 онуків і 3 правнуків.

«Всі запамятали і будемо пам’ятати її як добру, щиру бабусю. Вона ніколи не сиділа без роботи, постійно шось робила і завжди говорила: ну, я ще зможу, хоч трішки, а допоможу. Бо останні два роки мала проблеми з опорно-руховим апаратом, скосили сили», — говорить Богдан Лебідь.