Геннадій Дем’яненко: «Головна проблема Верхньої Сироватки – аномальна безефективність голови»

Приміське селище Верхня Сироватка є центром Верхньосироватської ОТГ із населенням майже 7 тисяч чоловік, добрим логістичним розміщенням та значними ресурсами. Проте вже декілька років тут тривають перипетії із нинішньою головою ОТГ Аллою Александровою.

«Головиха» успіла побувати у декількох партіях – від Партії Регіонів до Партії простих людей Капліна. Прославилася придбанням службового джипу, її попередній автомобіль згорів при невідомих обставинах. Після обрання на посаду вона відкликалась з посади за народною ініціативою та усувалась більшістю депутатів сільради. Проте отримала рішення суду про поновлення на посаді. До-речі, це рішення до цього часу оскаржується в Харківському апеляційному адміністративному суді, процес затягується,

Місцеві жителі винять голову в суцільних недобудовах на селі, за п’ять років її правління так і не добудували дитячий садочок, дитячий будинок, лікарню, стадіон, дороги та багато іншого.
За коментарем поточної ситуації в Верхній Сироватці ми звернулись до відомого місцевого вихідця, заслуженого юриста України, глави юркомпанії LS GROUP та президента ФК «Суми» Геннадія Дем’яненка.

– Доброго дня Геннадію Олександровичу! Що скажете про Верхню Сироватку?

– Доброго! Що можна сказати про місце, де виріс, закінчив школу, де покоїться мій батько та мешкає мама?! Батьківщина. Надзвичайні люди, які завжди мають власну позицію та ніколи, й не перед ким, не схиляють голову. Особисто знаю багатьох, багато знає мене, нашу родинку, покійного батька. Скажу простіше, я там почуваюся надзвичайно комфортно, дома.

– Для об’єктивності нашої розмови скажіть відразу та відверто – Ви маєте у Верхній Сироватці, скажемо так, політичні амбіції?

– Казав раніше, наразі повторюсь. Я не збираюся балотуватися в місцеві депутати чи голову ОТГ. Хоча за село дуже болить.

– Конкретніше?

– Вражає аномальна безефективність нашої голови. За п’ять років навколо лише суцільні недобудови – дитсадок, дитячий будинок, міні-стадіон, лікарня, сільські дороги та безліч іншого. Не розібрана до цього часу стара лікарня взагалі стала місцевими «розвалинами Колізею». Перетворюються в болота ставки у Верхній Сироватці та Залізняку. Належно не функціонує маршрутне сполучення до Сум. Загалом – суцільна безгосподарність. Дивлячись на цей безлад та те, як розвиваються та розбудовуються сусідні ОТГ – серце кров’ю обливається.

– Вважаєте все це результатом неефективного управління?

– Це банальна безгосподарність. Судіть самі, ми з родиною приїхали на могилу батька, а центральне кладовище села не кошене, трава по пояс. Як це можна назвати?! Про які інвестиції, нові робочі місця та податки ми можемо серйозно розмовляти, коли голова збирається закласти майно громади для отримання кредиту задля розміщення сонячної електростанції на даху школи!? Немає доріг, маршрутки, безліч недобудов і так далі, а тут сонячна електростанція. Сміх та й годі.

– Що каже з цього приводу голова?

– Знаю її особисто. Не один раз спілкувалися на цю тему. У неї безліч виправдань, але по суті – нуль. Завжди їй казав, що за все відповідає керівник. До речі, приводжу завжди їй у приклад вдалий ремонт дороги біля сільради саме в той час, коли її усунули з посади. Вона роками не могла вирішити цю проблему. Проте він нею чую тільки виправдування, безліч прізвищ, які в чомусь винні. Лише не вона. Ще й прізвища лунають тих, кого особисто вона «привела в село». Батько казав, поганому футболісту завжди щось заважає. Вибачте за таке порівняння.

– Так в чому ж суть проблеми?

– В політології є таке поняття – верхи не можуть, низи не хочуть. Це я стосовно чиновників сільради. У голови не виходить, а радниками та чиновниками вона призначає «приїжджих», які не розуміють та не знають людей, проблем громади. Мізкують не місцевими пріоритетами. Ці чинуші попрацюють рік-півроку та поїхали далі. Як з них потім спитати? Вже не кажу про їх професійний рівень. Комірників призначають керувати педагогами. Дійшло до того, що чиновники сільради презирливо називають наших мешканців «мєстниє». Дякуємо, хоч не аборигенами.

– Зрозуміло прикро. Ваша думка щодо конфлікту голови із депутатським корпусом?

– Не має діалогу голови з депутатами. При чому, до припинення її повноважень мали відношення два абсолютно різних за складом депутатські корпуси сільради. Не один раз їй говорив, що потрібно дослухатися до думки депутатів та громади, знаходити компроміс. Не можна ламати людей через коліно, не ті часи. Вона до цього часу мабуть вважає, що вони в неї «кріпосні» (сміється – ред.). Більш того, свою бездіяльність намагається перекласти на них. Організовує збір підписів або оголошують дві догани Зої Олександрівні (депутат ОТГ та директорка місцевої школи Нечипоренко З.О., – ред.). А потрібно лише спільно працювати, чути думку всіх.

– Так в чому ж суть протистояння?

– Все дуже просто. Не секрет, що у нас один із найбільших в Україні штатів чиновників сільради. Депутати кажуть – ми не проти, але покажіть свою ефективність, ви що, збудували у Верхній Сироватці Сінгапур? Якщо ні, то давайте частину скоротимо, а вільні кошти направимо на розвиток громади, на ту ж маршрутку до Сум або дитячі майданчики. Голова проти та відразу винить у неприйнятті бюджету депутатів. Але ж депутати відстоюють інтереси громади та перешкоджають неефективній розтраті коштів.

– Проблема прийняття бюджету лише в цьому?

– Не тільки. Судіть самі, утеплення сільради за 600 тисяч гривень. За такі кошти можна придбати ще одну будівлю сільради. Водночас на розвиток фізичної культури та спорту – нуль! Дійшло до того, що громада самотужки проводить спортивні заходи в селі. Перший раз за шістдесят років Верхня Сироватка не представлена в районному чемпіонаті з футболу. А ще є безліч інших видів спорту, які потрібно розвивати. Чиновники забули про молодь та їх дозвілля. Вважають мабуть, що краще їх тримати «на карантині».

– Що за спортивні заходи?

– Минулими вихідними ми самотужки, силами місцевих спортсменів провели Кубок на пам’ять про Миколу Олексійовича Придатка. Легендарна спортивна особистість у Верхній Сироватці. Для прикладу, мені надзвичайно приємно було чути, що мій сусід Богдан Радченко навіть знає дату народження Миколи Олексійовича! Ось це і є добра пам’ять про вчителя. Думаєте сільрада або місцеві чиновники нам чимось допомогли?! Ні! Вони живуть в якійсь паралельній реальності.

– Який вихід бачите з цієї ситуації?

– Вихід один – місцеві вибори, які відбудуться 25 жовтня. У Верхній Сироватці люд розумний, розбереться, хто і чого вартує. Впевнений, що майбутнє села за місцевими мешканцями, які знають проблеми громади, мають освіту та професійний досвід. І повірте – їх багато. Це повинні бути господарники та керівники із сильною рукою. Думаю, що громада на прикладі чинних сільських керівників давно зрозуміла, що розмовляти і працювати – це зовсім різні речі. Приїжджим багато чого не зрозуміло та, по великому рахунку, і не потрібно. Їм після звільнення з посади не дивитись людям в очі, а нам тут разом жити далі.

– Прізвища таких місцевих політиків можете назвати?

– Звісно. Віталій Голома, Олександр Сосєдський, Геннадій Пономаренко, Олександр Демченко, Зоя Нечипоренко із депутатів. А ще в Верхній Сироватці маємо багатьох перспективних особистостей, чоловіків та жінок, дівчат та хлопців, які наразі не в політиці. Оскільки вони зараз не публічні особи, об’єктивно не маю права називати їх прізвища. Впевнений – майбутнє нашого села саме за ними.

– Дякуємо за приділений час!

– Навзаєм!

Сергій Литвиненко
Газета «Ваш шанс» #28 від 15.07.2020 року