Харалампіївський монастир: чим живе обитель та її послушниці
Харалампіївський монастир – невеличка жіноча обитель, що розташована в селі Гамаліївці поблизу Шостки, офіційно відкрита у 2011 році, тож тільки-тільки стає на ноги. Напіврозвалене приміщення з церквою вдалось виокремити з діючої на той час виправної колонії. Настоятелька монастиря ігуменя Софія (Лотоцька), яка вже п’ятий рік очолює його, із задоволенням погодилась зустрітись з журналістами, але якраз у спланований день нашого приїзду мала нагальні справи. Тож, маючи благословення матушки, ми спілкувались з насельницями та священником.
Стати черницею
Першою зустрічає відвідувачів інокиня Ісидора, що несе послух в іконній лавці. Це такий собі ресепшин, де прихожани подають записки на служби, уточнюють усілякі питання. Жінка розповідає, що виросла у великій сім’ї, була восьмою дитиною. Довго працювала продавчинею у відділі галантереї, але завжди відчувала, що її справжнє місце – подалі від мирської суєти.
Спочатку жінки приходять послушницями. Через три роки їх посвячують в інокині, змінюючи ім’я. Лише згодом приймають постриг та стають монахинями. Послушниці та інокині можуть повернутися до життя в миру за їх бажанням. А от для монахинь дороги назад немає. Тож цей крок робиться виважено, обдумано, без поспіху.
– Люди часто жаліють монахів, думають, що вони обрекли себе на якесь неповноцінне життя. Насправді навпаки – тут ми знаходимо справжнє щастя. У монастир йдуть не через побутові проблеми чи нерозділене кохання, а через величезну любов до Бога, – ділиться ієромонах Феодосій, який служить у жіночому монастирі вже четвертий рік. Раніше він був насельником Софронієвої пустині на Путивльщині.
Сестер ніхто не змушує відмовлятися від рідних. Вони можуть навідувати сім‘ю, буває, навіть деякий час доглядають стареньких батьків, після чого повертаються до обителі.
Монастирський уклад
Харалампіївська обитель – невелика, тому тут живуть фактично однією родиною. Є кілька черниць уже в поважному віці, найстаршій – за 90. Тож молодшим доводиться виконувати більшу частину роботи. Встають усі о шостій, потім – спільна молитва у храмі, служба. Після обіду сестри займаються покладеними на них обов’язками: читають молитви, псалтир, готують, прибирають. Надвечір обходять навколо обителі з іконами – це хресна хода. У деякі дні – акафісти, молебні. Після вечері – спільні молитви. У келіях читають п’ятисотницю на чотках.
Пиріжки з капустою
Послушниця Катерина найчастіше займається справами на кухні. Молода скромна дівчина розповідає, що страви тут подають прості, без зайвих вигадок. Здебільшого це – каші, супи. Разом з тим монастирська їжа завжди виходить смачною. І журналісти в цьому переконалися. Оскільки на час візиту був Різдвяний піст, то частували нас рисом з овочами та картопляними пиріжками з капустою. Рибні страви готують у святкові дні та в неділю. М’ясо в монастирях заборонене. Тому у святковому меню у голубці, олів’є та навіть солянку замість нього кладуть рибу. Коли посту немає, вживають молочні продукти та яйця.
З господарства – лише кури. Овочі в монастирі вирощують самі. Поля допомагають обробляти прихожани. Вони також частково підсобляють сестрам з продуктами.
Готуються до Різдва, як і кожен у себе вдома
– У монастирі до Різдва готуються так само, як і кожен у себе вдома. Потрібно привести усе до ладу, прикрасити храм, приготувати їжу на Святвечір і, звичайно, подбати про святкові страви. Але найголовніше – відвідати усі служби, – ділиться отець Феодосій і сподівається, що на Різдво у них буде багато гостей.
Без допомоги добрих людей не обходиться. Уже привезені ялинки, з яких готуються складати вертеп та прикрашати іконостас. Місцеві жінки допомагають мити підсвічники, підлогу, протирають ікони, виконують різні роботи по господарству.
Вихованці недільної школи при монастирі готують різдвяні прикраси. Цього року на подвір’ї з’являться сніговики з пластикових стаканчиків, різдвяні віночки та іграшки. Починаючи від свята Введення в храм Пресвятої Богородиці, з дітьми розучують колядки.
Головне – це молитва
На пісну вечерю збираються усі разом, однак рівно 12 страв тут ніхто не готує. Як розповідають черниці, ця традиція не стосується якихось церковних канонів, тому подають на стіл лише 3-4. А от кутю готують завжди. Опівночі починається головне дійство – святкова Різдвяна служба. Після неї обитель сповнюється колядками, у яких славлять народження Ісуса Христа. Сестри вітають одна одну, обмінюються подаруночками. А потім усі разом розговляються. Попереду знову церковні служби. Адже головне в монастирі – це постійна молитва.
Відродження після занепаду
Зараз монастир має доволі доглянутий вигляд, жіноча обитель потроху стає затишною. Цього року облагородили подвір’я, розбили клумби. Уже відремонтована простора трапезна, корпус, у якому розташовуються келії черниць. Усе просто, але зі смаком, дуже чисто та тихо.
Ще 8 років тому тут були майстерні ув’язнених Шосткинської виправної колонії, яка довгі 55 років розташовувалась на території знаменитого старовинного Харалампіївського монастиря, заснованого ще в 1713 році. Досі головний храм знаходиться за колючим дротом. Уже кілька років ведуться переговори про передачу собору Різдва Пресвятої Богородиці діючому монастиреві, але він так і залишається за колючим дротом. Хоч колонію перевели, але територія залишається у відомстві Мін’юста.
Що розповідають ікони
Серцем жіночого монастиря сьогодні є церква святого Харалампія, відома всій Україні як місце, де похований гетьман Іван Скоропадський з родиною.
Коли її відбудовували, люди почали приносити втрачені ікони. Так, образ Божої Матері «Смоленської» передали онуки жінки, яка врятувала святиню від знищення в 1930-ті роки. За її спогадами, на подвір’ї монастиря більшовики спалювали ікони. «Смоленську» хтось витяг з полум’я та перекинув через мур. Вона впала на 12-річну дівчинку, яка схопила ікону та кинулася тікати. Голова колгоспу наздогнав дитину та амбарним ключем пошкрябав увесь лик Божої Матері та Спасителя, а тоді відпустив її. Мовляв, що тепер візьмеш з такого хламу. Але образ повернувся в монастир через 80 років, і став свідком великої любові віруючих до Богородиці і Її Сина. Досі видно, що задня частина пошкоджена вогнем, а на обличчях – сліди від порізів, які навіть не піддалися реставрації.
Ікону Божої Матері «Всецарицю», яка нині мироточить, теж принесли до обителі прихожани. Жінка, яка зберігала святиню в домашньому іконостасі, одного разу помітила, що біля неї розлита олія. Витерла поличку, але наступного дня все повторилося. Тоді принесла образ у монастир, де він продовжує мироточити. Про дивовижні зцілення свідчать прикраси, які на знак подяки приносять люди.
Ікона Матері Божої «Достойная єсть» гаптована срібною та золотою нитками. Цю техніку використовували тутешні монахині в позаминулому столітті. Це єдиний оригінальний приклад подібної ікони. Нещодавно її передала бабуся з сусіднього села. Жінка розповіла, що ця ікона перебувала в келії однієї монахині. Коли монастир руйнували, образ сховали в очереті, а вона врятувала. Дітям та онукам не втомлювалась приказувати, щоб ікону повернули, коли обитель відновлять.
Нещодавно монастир поповнився і новими великими святинями: частками мощів дуже шанованих святих Харалампія та Георгія Побідоносця. Тож щодня сюди приїжджають паломники. Звісно, їх поки не дуже багато, але люди розуміють, що приклонитися до святинь та відчути атмосферу монастирської благодаті, відстояти службу, посповідатись – справжня ласка.