Йосип Лейтус: колишній шосткинець, який пережив Голокост
У всьому світі цими днями вшановують пам’ять жертв Голокосту. Саме 27 січня 1945 року було звільнено в’язнів найбільшого нацистського табору смерті Аушвіц-Біркенау в Освенцимі. Не оминула трагедія і Шостку. До вашої уваги історія 13-річного шосткинця Йосипа Лейтуса, який на власні очі бачив, як розстрілюють його батьків і 8-річну сестричку і який дивом уникнув фашистської розправи.
«7-го грудня 1941 року моїх батьків, тата – Лейтус Арона Мордуховича, мати – Лейтус Бейлу Йосипівну, сестричку Любу восьми років, і мене – хлопчика 13-ти років, везли на розстріл на території фабрики кіноплівки». Саме так починається лист колишнього мешканця нашого міста Йосипа Лейтуса, адресованого керівництву Шосткинського краєзнавчого музею і написаного 1991 року. В ньому чоловік розповідає трагічну історію членів своєї сім’ї, які стали жертвами Голокосту.
Як розповідає старший науковий співробітник музею Микола Кокшайкин, це письмове свідчення кривавих подій, які розгорталися в окупованій Шостці є унікальним – адже написане людиною, яка дивом вижила у горнилі нацистських звірств. «Хотілося б знайти фотографії цих людей, але, на жаль, це неможливо. Нацисти знищували родини повністю. Говорили людям, що везуть їх у Палестину, наказували взяти з собою коштовності і інші цінні речі”.
Шосткинців, майже роздягнених, везли на розстріл у двох автомобілях, пише Йосип Лейтус. Мати, відчуваючи смертельну небезпеку, накинула на сина теплу кофту і зіштовхнула його з машини в сніговий замет. «Я сховався за замет і бачив як розстріляли моїх батьків і сестричку. Потім пішов додому, але сусід здав мене німцю. Той мене відпустив і показав, якою дорогою йти, аби сховатися від СС». Після порятунку хлопець жебракував по Новгород-Сіверському району, голодував по п’ять днів. А після визволення Шостки від нацистів поїхав до рідної тітки у Москву. Там, у 1944 році його призвали у школу юнгів на Балтійський військово-морський флот, де він проходив службу до 1950 року.
Працівники краєзнавчого музею дослідили, що між 1991 та 1995 роками Йосип Лейтус емігрував з Росії до Ізраїлю. Останні відомості про нього надійшли з Національного інституту Голокосту міста Ієрусалім. Ми змогли знайти вихід на сайт меморіалу Яд Вашем в Ієрусалимі, завдяки чому з’ясували, що у 1995 році Йосип Лейтус мешкав у місті Кірьят Гат.
Далі сліди Йосипа Лейтуса губляться. За словами Миколи Герасимовича, навіть члени благодійної організації Шосткинського єврейського фонду «Хесед Шолом» не змогли розшукати нашого земляка. За інформацією, датованою 1991 роком, він мав двох доньок і трьох онуків. На даний час чоловікові мало б бути близько 92-х років.
Лист до керівництва Шосткинського краєзнавчого музею у свій час він написав після того, як прочитав нарис про масові розстріли на території фабрики кіноплівки. Тож, хотів дати знати, що він один з тих, кому вдалося вижити. Дослідивши інформацію про сім’ю Йосипа Лейтуса у Книзі Пам’яті та Книзі Скорботи, Микола Кокшайкин звернув увагу на невідповідність дійсності деяких фактів, які, на його думку, були зроблені навмисно. “У своєму листі Йосип Лейтус пише, що його батько працював слюсарем на заводі «Азот», а мати була домогосподаркою”.
Їх донька Люба чомусь у Книгу Пам’яті не потрапила. Її ім’я занесене у Книгу Скорботи, де написано, що загинула вона як єврейка. Навіть після розпаду Радянського Союзу Голокосту офіційно не визнавали».
Хроніка Голокосту на Шосткинщині свідчить, що в ніч на 19 липня 1942 року на території Хіміко-технологічного коледжу за різними оцінками було розстріляно 452 особи. Також розправа над городянами проводилася і на території фабрики №6, де пізніше було виявлено і обстежено 18 ям-могил, один льох і 8 щілин, в яких взимку 1942 року спалювали трупи.
В 1948 році рештки розстріляних шосткинців були перенесені на територію біля меморіально-освітнього комплексу «Родинна пам’ять». За словами Миколи Кокшайкина, тут покоїться близько 750-ти людей. Але не всіх їх вдалося ідентифікувати. «Встановлено лише близько 246 прізвищ. Згідно інформації, розміщеній у Книзі Пам’яті, Книзі Скорботи та інших джерелах, трохи більше 60-ти осіб були саме єврейської національності».
Загалом, за період з 1941 до 1945 року на українських землях загинуло близько 1,5 мільйона євреїв, понад 4 мільйона українців та представників інших національностей. Як зазначається в резолюції Генеральної асамблеї ООН, Голокост буде завжди слугувати всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження.