Його добре знає і молодше покоління, і люди старшого віку. Він народився, виріс і, окрім 5 років навчання в Горлівському філіалі Донецького політехнічного інституту та року роботи в Сумах, прожив і пропрацював у Бліопіллі.

Він із золотою медаллю закінчив Білопільську школу №3 і, після навчання в інституті, поропрацював рік у Сумах та повернувся додому.

Викладав у Білопільській автошколі. А з 1976 року працював у транспортному цеху Білопільського машзаводу, потім – головним інженером автопарку Білопільської облспоживспілки.

З 1983 року почалась нова ера і в житті Віктора Борисовича, і всього Білопілля. Після його обрання головою виконкому Білопільської міської ради, в місті почалося масштабне будівництво житла, доріг, добудови шкіл, інших об’єктів соціально-культурної сфери.

За Віктора Друзєва місто, як і вся країна, пережила буремний 1991 рік. Після падіння режиму КПРС, місто почало працювати в нових умовах господарювання.

Він завжди знаходив спільну мову з керівництвом району, області, вмів співрацювати з усіма керівниками місцевих підприємств. Завжди знав і розумів проблеми міста і своїх земляків.

У 1994 році він склав повноваження міського голови і очолив Білопільський хлібозавод.

З ентузіазмом почав розвивати це підприємство. З ровитком заводу створив мережу магазинів, де можна було у важкі, купонно-дефіцитні 90-ті роки придбати необхідні продукти, обміняти їх на купони чи погасити борг по зарпплаті чи пенсіях.

Після рейдерського захвату цього успішного підприємства вже вся родина Віктора Борисовича почала займатися підприємництвом: відновили хлібопекарські традиції в місті, повернули на виробництво фахівців і знову почали випікати хліб, інші вироби.

Вся родина працювала і продовжувала справу батька в Білопіллі.

Прощання та поховання відбулося сьогодні, 14 листопада.

bilopillia.city

Поділитися в соціальних мережах