Назавжди пусті й мертві: Покинуті села Гирине та Степанівка (фото)
Черговими фотоспогадами поділився Едуард Баранов. Сьогоднішня розповідь – про села Гирине та Степанівка Княжицької сільської ради, що на Ямпільщині, де автор бував у попередні роки.
«Ще раз нагадую, що мій авторський проект присвячено як зниклим селам, так і таким, що швидко втрачають життя. Я не згадую окремо за села, де функціонують школи, центри культури та клуби, є крамниці з товарами першої необхідності та більш-менш стійке транспортне сполучення, як наприклад в Орлівці…. Ще я не займаюсь демографією, переписом населення та підрахунком його щільності на 1 км квадратний, а лише відображаю фактичний стан справ в окремій географічній точці району, в певний проміж часу. Якщо в селі покинуті цілі вулиці, а з сотень дворів жилими залишаються пара десятків, та й то з людьми похилого віку, яким нікуди подітись, як це кваліфікувати? Населений пункт – де збереглось життя, або це ще жилий населений пункт? Склянка ця напівпорожня – чи напівповна?
Перші світлини проекту було зроблено навесні 2013 року. Зараз, у 2019, багато що змінилось. Люди помирають, або покидають свої обійстя, за кілька років держава так і не стала надійним прихистком для людини, але чи не винне в цьому й саме суспільство?
Багато будинків в Гириному відносно добре збереглися, доволі міцні. Здавалось, освіжити фарбу на стінах, посклити вибиті шибки – і все, живи. Але це оманливе сприйняття – будинки покинуті, вони назавжди пусті і мертві. Землі тут кращі, ніж в північній і центральній частині району та менш зарослі лісом. Мабуть, тому щільність забудови тут була великою.
Коли обережно обминав чергову калюжу на дорозі (колись ледь не втопив в такій свого мотоцикла), згадав місцевого самітника. Колись його вкрита бляхою хата стояла навпроти мосту через річку. То був кремезний чолов’яга, але з хворобливою повнотою, трохи дивакуватий. Пам’ятаю його на березі з двома кривими саморобними вудками, викошені в бур’яні берега. Він їв хліб з огірками та хвалився мені, яка в нього дача на березі. Не пам’ятаю, чого тоді підійшов до нього, мабуть, про щось запитати, але він зрадів спілкуванню, було видно, як тяжко самотня ця людина… Хатина його з вибитими шибками та обдертим ординцями-мисливцями за металом дахом стояла на пагорбі, а на березі був той самий вічний, всепереможний бур’ян в зріст баскетболіста.
Сфотографував цікаві, як на мій погляд, криниці Гириного біля ще жилих будинків та через центр Княжич, де також зробив пару знімків до теми, поїхав по греблі до Степанівки – мальовничого села на пагорбі. Ще кілька років тому малолюдне, село стало ще більше безлюдним – великі цегляні будинки та дерев’яні поряд вже покинуті власниками. На перехресті в центрі зустрів мене зруйнований магазин.
Було заплановано вирушити звідси далі до Веселого Гаю, покинутого села Княжицької сільради, але спека та втома внесли свої корективи і довелось повертатись, про що зараз дуже жалкую. Також через неякісний USB-накопичувач було втрачено деяку частину фотоархіву, в тому числі з цієї подорожі. Не витримав навантаження й доволі міцний гірський велосипед – капітальний ремонт допоміг ненадовго, а також доводиться оновлювати фотообладнання, що також недешеве задоволення… Але попри негаразди, проект триває і я маю намір й надалі втілювати в життя задумане..», – пише Едуард Баранов.
