Сумчанин-ліквідатор Чорнобильської катастрофи розповів подробиці трагедії
Напередодні Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС пройшла зустріч з Олексієм Довженком, пише RegioNews-Суми за інформацією прес-служби Східного територіального управління Національної гвардії України.
Олексій – один із героїчних ліквідаторів тієї трагедії, один із тих, хто в числі перших потрапив до Прип’яті, дев’ятнадцятирічним юнаком строкової служби став до усунення наслідків катастрофи. А потім віддав більше десяти років службі в лавах Національної гвардії України, виховав трьох дітей та виховує двох внуків.
«Підняли по тривозі, не встигли навіть зрозуміти куди їдемо»
«У 1985 році пішов на службу до армії. Проходив службу в столичній частині. Як зараз пам’ятаю – рівно рік від початку мого призову пройшов і трапилася ця жахлива трагедія. 26 квітня 1986 року нас підняли по тривозі і повідомили – аварія на Чорнобильській АЕС, негайно виїжджаєте. А наш полк, в якому я служив, був хімічним полком. Ми тоді навіть не розуміли, куди і навіщо їдемо. Я все бачив на власні очі. Приїхали вже коли пожежники встигли загасити вогонь, все навколо диміло, ми перебували від станції на відстані близько кілометра».
«Ніхто не попереджав про серйозний рівень радіації і як їй протистояти»
«Нашим першочерговим завданням було – наповнювати пісок в мішки, потім їх завантажували до гвинтокрилів. А далі ці мішки скидали прямісінько в реактор, аби повністю загасити джерело загорання. Вже через кілька днів стало зрозуміло, що рівень радіації тут просто шалений. І як протидіяти їй ніхто не знав. Працював я там місяць, щоденно завдання і види робіт змінювалися, але завдання було одне – усіма можливими засобами ліквідувати наслідки аварії. Далі мене залучили до групи, яка займалася допомогою при евакуації жителів Прип’яті та охороною громадської безпеки, аби не допустити мародерства та інших протиправних дій».
«Отримав грамоту, яка допомогла втупити до інституту»
«За ліквідацію наслідків на ЧАЕС особливих відзнак та орденів ніхто не отримав. Хоча, пам’ятаю, був один приємний бонус. Тоді нашу групу нагородили грамотами міністра оборони союзу, яка давала право позачергового вступу до будь-якого вищого навчального закладу. Власне я її використав за призначенням і таким чином отримав вищу освіту. Вже згодом, в незалежній Україні, отримав відзнаку від міністра внутрішніх справ – пам’ятний хрест».
«Тринадцять років віддав службі у військовій частині 3051»
«У 1993 році я почав служити у місті Шостка Сумської області, наша військова частина тоді підпорядковувалася Шосткинському полку. Там прослужив п’ять років, а у 98-му мені запропонували перевестися до Сум, у військову частину 3051 Національної гвардії України. Зараз от дивлюся, яка нині територія частини і згадую, як ми все це фактично своїми руками зводили. І контрольно-пропускний пункт, і народознавча світлиця. Приємно відчувати себе причетним до історії та становлення частини. Стосовно своєї служби тут, то починав службу я на посаді командира взводу, потім був заступником командира роти з виховної роботи та безпосередньо командиром роти. Та більшість своїх років служби провів на посаді старшини стрілецької роти. Ну а через тринадцять років служби у лавах Нацгвардії у 2011 році пішов на пенсію».
«Нацгвардійці – завжди попереду, завжди в повазі»
«З багатьма солдатами та офіцерами у мене залишилися дуже хороші відносини. Навіть попри те, що вже вісім років я на пенсії, дуже часто і в місті зустрічаю, і в різних службах на різних посадах, тих з ким разом служив. Є навіть такі солдати, які проходили в моїй роті строкову службу, зараз знаходяться і в Іспанії, і в Англії, але знаходять час і, головне, бажання, телефонують, вітають зі святами, цікавляться моїм життям. Знаєте, це дійсно по щирому приємно. І я завжди говорив солдатам – ви маєте гордо нести звання гвардійця. Адже нацгвардія в усі часи була на «передку», завжди ми в повазі та за виконанням важливих завдань на службі в народу України».