«Вічна пам’ять мужнім синам України, які полягли в Афганістані!». Під такою назвою пройшов у Старому селі Урок пам’яті, присвячений односельцям, учасникам бойових дій в Афганістані та на територіях інших держав. Захід організувала разом із своїми колегами співголова Національної платформи «Жінки за мир» у Сумській області, представник ОПОЗИЦІЙНОГО БЛОКУ Тамара Іщенко. Сім випускників цієї школи мають статус учасника бойових дій: Володимир Любченко, Віталій Алещенко, Валентин Іванов, Павло Ничипоренко, Олександр Єрмоленко, Володимир Хоменко, Сергій Чухно.

На уроці була присутня донька і онуки Олександра Єрмоленка, які свято бережуть пам’ять про свого батька й діда. Школярі познайомилися з фотографіями із родинного альбому «афганця», з великою увагою вислухали розповідь Катерини Олександрівни про свого батька.

Жінка розповіла: «Ми, рідні й близькі, завжди пам’ятаємо цей день – 15 лютого 1989 року. Моя бабуся Ніна Павлівна півтора роки, доки мій батько Олександр Єрмоленко проходив випробування афганською війною, тільки плакала та молилася. Ми всім вдячні, що ви бережете пам’ять про таку дорогу нам людину».

Після поранень Олександр Єрмоленко був демобілізований і працював у школі військовим керівником. Естафету воєнної честі і мужності передав своєму учню – Володимиру Хоменку, фото якого на БТРі на знаменитому мосту під час виводу обмеженого контингенту військ облетіла тоді всю країну. Спогадами про свого учителя і однокласника поділилася Людмила Кошман, яка нині працює в школі заступником з виховної роботи.

Звернулася до учасників заходу і Тамара Іщенко. Вона наголосила, на тому, як важливо берегти пам’ять, знати написану долями людей історію свого села, міста, сім’ї, для того, аби мати власну думку і не піддаватися на маніпуляції нечистоплотних науковців, істориків чи політиків.

«На долю зовсім молодих, ще не досвідчених хлопців випали жорстокі випробування – смерть друзів, думки про виживання, для декого – випробування полоном, для багатьох – важкою інвалідністю та ізоляцією у чотирьох стінах з вірною до кінця днів матір’ю чи дружиною. Не полишали їх думки і про своє майбутнє, чи знайдуть вони собі місце у новому житті, без війни і смерті, як їх зустрінуть вдома. Боляче, що найбільше втрат було серед тих, яким не було ще і 20-ти, які не народили дітей, не продовжили рід. Хочу сказати всім рідним і близьким: «Ви по праву можете пишатися своїми синами», – наголосила Тамара Дмитрівна.

Політик зазначила, що, чим більше часу пройшло, тим більш виважену, правильну оцінку дають наші громадяни тим 10 рокам афганської війни, як політичну, так і моральну. Тому особливо прикро чути твердження окремих політичних партій і бачити відношення влади до своїх військових пенсіонерів, які вірні були своєму обов’язку і присязі.