“Усе лишилося там, у Прип’яті” – переселенець з Чорнобильської зони про аварію
Обеліск ліквідаторам Чорнобильської аварії у Сумах для Геннадія Лесика – не просто пам’ятник. Він – нагадування про один із його днів народження. 22 квітня 1986 року він юнаком приїхав до батьків – святкувати повноліття. А вже за чотири дні сталася аварія.
“Коли люди вийшли на вулицю, пішла чутка, що щось трапилося на станції. Казали, що нічого серйозного, це невелика аварія, яку за вихідні ліквідують, і в понеділок люди на роботу підуть. Людям дозволялося ходити по місту. В магазинах, навіть, з’явилися якісь дефіцити, тобто, люди масово пішли по магазинах, діти гуляли. Це був звичайний день”, – згадує Геннадій Лесик, нині – житель Сум.
Через це, говорить чоловік, багато з тих, хто був на вулиці, отримали високі дози опромінення. У перший день заборонили самостійно виїжджати з міста, щоб інформація про аварію не поширилася. Евакуація з Прип’яті почалась лише 27 квітня.
Були черги з рейсових автобусів, які пригнали з Києва, в них організували посадку людей. Ніхто з собою, практично, нічого не брав, оголосили, що всіх вивозять на три дні.
“А з’ясувалося, що ми виїхали назавжди. Нас розвезли по селах, це, приблизно, 20-30 км від Прип’яті. І звичайні селяни нас прихистили, поділилися з нами їжею, житлом. Якраз це весна, ми, чим могли, їм допомагали на городі. Але вони не наполягали, це була наша ініціатива. Їх потім також евакуювали. Ми зрозуміли, що треба звідси виїжджати, тому що машини через село проїжджали, і в мене була можливість спілкуватися з лікарями швидкої, і вони казали, що все дуже погано – радіація, небезпечно. Важко було приховувати це все”, – згадує Геннадій Лесик.
Родина Геннадія життя у Сумах почала з нуля. Говорить, до аварії на ЧАЕС мріяв продовжити справу батьків, – займатися атомною енергетикою. Після переїзду перевівся до сумського політеху і став інженером – працює по обробці металу.
“Держава потім виділила якісь гроші. За них можна було купити тарілки, ложки – таке. Усе з нуля. Усе залишилося там – в Прип’яті”.