Жителі Сумщини поділилися історіями усиновлення дітей-сиріт
Ті, хто здійснює дитячі мрії мати повноцінну сім’ю, дарує малечі материнське та батьківське тепло, а саме батьки-вихователі, батьки-опікуни, усиновлювачі, патронатні батьки, наставники під час спільної зустрічі в обласному центрі розповідали свої історії, чому вони вирішили пов’язати своє життя з життям дітей-сиріт.
Директор Сумського обласного центру соціальних служб Тетяна ШЕВЧЕНКО розповіла, що ця зустріч відбулася з нагоди Дня усиновлення в Україні.
Валентина АРОЯН з Великої Писарівки виховала з чоловіком двох власних дітей. Коли ті виросли, то жінка зрозуміла, що у них в родині любові так багато, що необхідно нею ділитися. В інтернеті прочитала, що є пілотний проєкт – патронат над дитиною. Ця послуга передбачає тимчасовий догляд, виховання та реабілітацію дитини, яка опинилася в тяжких сімейних обставинах. Порадившись, родина вирішила взяти участь у цьому проєкті.
«Ми пройшли навчання. Скажу чесно, дуже хвилювались, лякало невідоме, як себе вести з дитиною. А потім, коли нам дали першого підлітка, ми побачили, що він дуже хороший. Виявилося, що якщо любити цю дитину, ставитися до неї як до рідної, то нічого складного немає, – розповіла Валентина. – Найтяжче в цьому – віддавати дітей через півроку. Адже до них прикипаєш серцем».
Подружжя Ароян були патронатними батьками вже у п’яти дітей.
«Зв’язок тримаю зі всіма. Вони дзвонять, пишуть. Це частина нашого життя, – говорить жінка. – Щаслива, що останню дитину, над якою ми несли патронат, повернули в рідну сім’ю. Там мати виправилася, тож дай Боже, у цій родині все буде добре».
Свою історію розповіла і сумчанка Ганна ГРИМАЙЛО, яка з чоловіком усиновила дворічного хлопчика: «Мені він припав до душі з першого погляду. Відразу ж подумала: мені б цю дитину. Я зрозуміла, що він мій. Пізніше дізналися, що були ще одні кандидати в батьки-усиновлювачі, але вибрали нас. Це, мабуть, доля. Усім, хто хоче стати батьками, я можу сказати: не вагайтеся, діти – це прекрасно».
Волонтерка Ксенія ГРИНИК стала наставницею для дівчинки Наталки: «Сьогодні, знаходячись в цьому залі, я бачу свою Наталку, на фото вона ще маленька. Нині їй вже 15. Я відвідую її в інтернатному закладі, ми спілкуємося по телефону, зараз я зняла для неї відео з нашої зустрічі. Наталка відчуває, що вона не одна. Вона може розповісти мені свої таємниці, попросити поради, я для неї друг, наставник, просто людина, яка завжди поруч – думками, словами, піклуванням. Я вважаю, що в цьому і цінність такої послуги, як наставництво».
«Через карантинні заходи ми вимушені були скасувати повноцінне святкування, а вирішили організувати зустріч, де опікуни, усиновлювачі, патронатні батьки, наставники розповіли б про свій досвід сімейних форм виховання. Ми плануємо доїхати до кожної громади і заохотити людей, які хочуть взяти дитину на виховання, але чомусь бояться, відкинути свої страхи і діяти», – повідомила Тетяна Шевченко.
…Ви коли-небудь бачили дитину-сироту? Як побачите – подивіться їй в очі! Там ви обов’язково побачите безкінечний смуток через самотність та іскорку надії: а може ви саме той чи саме та, в домі якої зігріється дитяче серце. Так станьте ж для цієї дитини чарівником! Подаруйте їй родину: навіть не так важливо, що це буде – опікунство чи наставництво, патронат чи усиновлення. Головне, що конкретна дитина матиме у цьому світі рідну душу поряд. А чи не цього прагне кожен з нас!?