Оприлюднили фото турка-бізнесмена, який забирає сина у роменчанки

Дівчина два роки терпіла знущання чоловіка-турка на його батьківщині. Зрештою їй із сином удалося повернутися до рідних на Роменщину. Та в спокої іноземець їх не залишив – намагається забрати семирічного хлопчика назад до Туреччини. І українська Феміда його в цьому підтримує попри те, що малюк панічно боїться свого батька.

Захищати матір із сином від інспекторів обласної виконавчої служби зібралося ледь не все село. Обурені люди хотіли перекинути автівку з батьком дитини.

Погрози чоловіка, нескінченні допити, суд та постійний страх утратити сина – ось чим уже декілька місяців живе Ольга ЯКИМЕНКО із села Рогинці. Не легше семирічному Давіду – хлопець наляканий настільки, що боїться сам залишатися в кімнаті, розповідає його мама. Цілі два роки вони терпіли знущання й  приниження вдвічі старшого за Ольгу Махмета. Жінка думала, що пекло завершиться, тільки-но вона із сином дістанеться рідного дому. «Я терпіла до останнього, принижувалася, доки він відпустить в Україну», – розповідає Ольга. Та навіть на рідній землі родина виявилася незахищеною.

Розпочиналося ж усе з того, що юна Оля поїхала на навчання до обласного центру і там познайомилася із респектабельним бізнесменом-турком. Чоловік уже 15 років жив в Україні, мав власну справу. Розповідав, що розлучений, обіцяв узаконити їхні стосунки. Коли ж дівчина завагітніла, виявився до цього не готовим.«Він не хотів дитину, змушував позбавитися її», – говорить Ольга. Та дівчина на таке не зважилася, повернулася до батьків у село й тут народила.

Новоспечений батько таки приїхав до них, вибачився. Оля пробачила. Усі втрьох поїхали до Слов’янська й жили там цілих чотири роки. Коли ж на Сході розпочалися бойові дії, вирішили, що краще виїхати до Туреччини.

У чужій країні дівчина повністю покладалася на чоловіка, адже тут не було знайомих, навіть турецької Оля не знала. Скориставшись цим, Махмет зробив себе єдиним опікуном над сином, розповідає вона. Батько попіклувався про те, щоб хлопець отримав подвійне громадянство, турецький паспорт. Разом із тим перетворив життя Олі й Давіда на пекло. «Почав знущатися над нами, випивав і гуляв», – зі сльозами згадує дівчина. – Постійно ображав мене, принижував і бив на очах у дитини». Стусанів діставалося й синові. Бив малого ні за що.

Ображали Давіда й однокласники. Батько віддав його до престижної школи в п’ятирічному віці, розповіла бабуся хлопчика. Говорив, що діти не раз били, адже був набагато молодшим за них, та ще й іноземцем. До того ж виявилося, що тут живе і дружина Махмета, з якою він не розлучений, тут – і його дорослі діти.

Життя Олі й Давіда в Туреччині було нестерпним. Чоловік не дозволяв виходити на вулицю, на розмови Олі з мамою Скайпом також було встановлено табу. Дівчина два роки мовчки зносила побої чоловіка й образи його родичів. «Я була в них як собачка, все терпіла, тільки б він дозволив повернутися в Україну», – розповідає вона. Улітку цього року їй із сином вдалося відпроситися до батьків на канікули. Ні про яке повернення до Туреччини мови й бути не могло.

Давід, коли приїхав, був дуже наляканий, згадує мама Олі. Тільки з часом трохи оговтався, знайшов друзів. А восени пішов до першого класу місцевої школи. І якраз першого вересня Ольгу викликали до прокуратури.

Дівчину обвинувачували в тому, що викрала дитину, потім – у незаконному утриманні хлопчика на території України. «У прокуратуру, до поліції Давід ходив зі мною, адже боявся залишатися сам удома», – говорить Оля. Звичайно ж, син усе розумів. Розумів і дуже боявся, що його віддадуть татові в Туреччину. «Він такий наляканий, боїться навіть залишатися сам у кімнаті, – розповідає Давідова мама. –Грається чи вчить уроки – треба, щоб хтось постійно був поруч, не можна нікуди вийти».

Здавалося б, поставити крапку в цій історії та остаточно захистити матір з дитиною від тирана-чужоземця мав би суд. Однак вирок, який винесла служителька Феміди, повергнув у шок усіх, хто вболіває за долю української родини. Суд визнав утримання дитини на території України незаконним і вирішив негайно повернути дитину за попереднім місцем проживання. «Суд визнав постійним місцем проживання Турецьку Республіку, бо дитина там прописана, два роки навчалася та мала йти до третього класу коледжу, – прокоментувала журналістам «ПОГЛЯДУ» суддя Євгенія ГЛУЩЕНКО. – У свідоцтві про народження дитини Махмет ГЮЛЕР записаний батьком, а за рішенням Анталійського суду, він визнаний опікуном, матері ж тільки дозволені побачення, а також перебування з дитиною на період літніх канікул». 

Мати одноособово, без згоди батька відмовилася повертатися до Туреччини, продовжує Євгенія Данилівна, і самостійно оформила дитину до 1 класу Рогинської школи. Це й було підставою позову батька.

«Суд застосував міжнародне законодавство, а саме Гаазьку Конвенцію 1980 року, відповідно до якої, незаконним утриманням на території України є таке утримання, яке позбавляє батька можливості піклуватися про дитину, відповідно до законодавства держави, де вони проживали, – говорить Євгенія ГЛУЩЕНКО. –  Суд не знайшов підстав, передбачених саме Конвенцією, для того, щоб відмовити батькові у задоволенні позову».

Чому застосували Гаазьку Конвенцію, проігнорувавши при цьому Конвенцію про права дитини, не можуть зрозуміти спеціалісти управління в справах дітей Сумської ОДА. «Викрадення дитини не було, й дитині тут нічого не загрожує й не шкодить», – говорить начальник управління Юрій КАЛІНОВСЬКИЙ.

Ольга ЯКИМЕНКО подала апеляцію, але ще до початку розгляду справи апеляційним судом у Рогинці з намірами виконати постанову роменського суду – забрати дитину та передати її батькові – навідалися співробітники державної виконавчої служби з обласного центру. Приїхали до школи, де навчається Давід.«Онук боявся зустрічі вдома, він відчуває себе впевнено тільки там, де багато людей», – розповідає його бабуся.

«Відвойовувати» хлопця в інспекторів прийшло кілька сотень жителів села. Сама ж Ольга такої зустрічі не витримала – при розмові із виконавцями втратила свідомість. Доки змученій і виснаженій матері надавали допомогу, у кабінеті директора школи в присутності представників родини та працівниці органу опіки й піклування інспектори склали акт про те, що хлопець навідріз відмовився повертатися до батька, та навіть бачитися з ним.

«Виконавча служба не має права силою забрати дитину, якщо вона хапається за маму й не хоче їхати, – коментує адвокат Ольги Дмитро МЕНЬКО. – У рішенні суду також не вказано, щоб мати передала дитину, щодо неї немає зобов’язальних дій». Такі візити інспекторів Ользі та Давідові доведеться пережити ще двічі.

Доки ж у школі складали акта, на подвір’ї розлючені односельці Ольги влаштували «спекотну зустріч» винуватцеві її страждань. Угледівши Махмета біля автівки, понад дві сотні сердитих селян кинулися до нього. Те, що сховався назад до салону, турка не врятувало. Люди обступили «Волгу» й навіть хотіли «розкачати» її й перекинути, але зупинилися на прохання водія, який запевняв, що машина його, а він узагалі «ні при чому». Та від Махмета все одно чекали пояснень: навіщо так чинить, навіщо хоче розлучити матір із дитиною? Вимагали навіть, щоб тут же написав відмову від сина.

«Навіщо в порядної матері забирати дитину? – обурюються селяни. – Це якби вона була п’яницею чи гулящою, «бомжихою». А так – гарна дівчина з пристойної родини. «Батьки – хазяйновиті люди, усе мають, дурницями не займаються і дочку виховували гарно», – розповів місцевий житель Юрій ШКЕТЬ.

Мешканці села налаштовані рішуче: «Давід народжений тут, хрещений тут, має українське свідоцтво про народження. Ми свою дитину не віддамо».

У разі, якщо Давіда повернуть до Туреччини, мати, звичайно ж, муситиме поїхати з ним. Ольга боїться цього, як страшного сну. «Чоловік мені постійно погрожує, мовляв, уб’ю, приріжу, – розповідає спантеличена дівчина. – Говорить: поїдеш туди – я тебе там загноблю». 
У матері Давіда є свої здогадки, навіщо батькові знадобився хлопець. Одна з його дочок заміжня за росіянином. Родина не має дітей, а до Давіда, говорить Оля, сильно прив’язалися. «Вона весь час називала його синочком і мені говорила: ти їдь в Україну, а Давід хай залишається. Нащо Давіду Україна?» – згадує дівчина. «Махметові 63 роки, йому дитина не потрібна. А я… там наших дівчат у рабство продають… підкинуть наркотики – і хто мене там шукатиме?!».

Поспілкуватися з батьком Давіда вдалося тільки сільському голові Рогинець Віталієві ЛЯХОВІ. Махмет запевнив, що від своїх позовних заяв відмовитися не готовий. Тож поки що син залишився з матір’ю в Україні, та як завершиться історія, чи захистить держава своїх громадян? Далі буде…

Джерело: novpoglyad.com.ua

Поділитися в соціальних мережах