“Задіяні руки, верстат, розум і душа”: історія кролевецького ткацтва
“Задіяні руки, верстат, розум і душа”, — так про кролевецьке переборне ткацтво говорить директорка місцевого музею Вікторія Шприндель. У закладі понад три тисячі експонатів, серед них — рушник 1839 року.
У місті також працює комунальне підприємство, де ткалі тчуть рушники, вишиванки, серветки, скатертини. А у Кролевецькому училищі студентів та студенток навчає носійка елементу цієї нематеріальної культурної спадщини — Людмила Минтус. Під її наглядом учні створюють свої перші вироби.
Які є різновиди рушників, скільки треба часу, аби виткати вироби та хто ж їх купує? Про все це розповідаємо у першій історії проєкту “Нематеріальне” про культурну спадщину Сумщини.
“Рушники вискакують як гарячі пиріжки”
Комунальне підприємство “Кролевецькі рушники” працює з 2013 року. До того, це було велике ткацьке підприємство. Нині ж у КП працюють чотири ткалі за верстатами, які перевезли з тодішньої фабрики. Їм понад 100 років.
“Рушники вискакують як гарячі пиріжки”, — говорить директорка підприємства Оксана Бакуновець, та показує виробничий цех.
“Головною продукцією є кролевецькі рушники – весільні, сувенірні, подарункові, під коровай і для особистих подій. Це біло-червоний колір і геометричний малюнок на нашому рушничку. Це наш кролевецький геометричний орнамент — ромби, прямокутники, смуги”, — пояснює директорка КП.
Для того, щоб виткати рушник молодятам, потрібно 5 робочих днів. Окрім весільних, є рушники для ікон. Їх називають — божники, пояснює Оксана Бакуновець. За місяць на підприємстві вдається виткати до 30 рушників.
“Географічне зазначення ми запатентували як бренд. Тільки у Кролевці тчеться кролевецький рушник, витканий рушник у будь-якому іншому місті вже не буде вважатися кролевецьким”, — зазначає Оксана Бакуновець.
Ткаля Наталія Неровня понад 40 років займається цією справою.
“Раніше всі йшли працювать на ткацьку (фабрику – прим. авт.). І ми ж працювали. Подобається випускать рушники. Кожен раз щось нове”, — пояснює майстриня.
Своєю чергою, ткаля Аліна Перерва працює на підприємстві з 2014 року. Спочатку ж здобула освіту у Кролевецькому вищому професійному училищі.
“Я з дитинства вишивала хрестиком, а зараз можу виткати рушник і за три-чотири дні. Залежно від розміру”, — пояснює майстриня.
У цеху є окремий верстат на якому тчуть, але не рушники.
“Тчем скатертинки, серветки, вишиванки. Бо ці рушнички більш узесенькі, а тут ми можемо широку гарну скатертину виткать”, — говорить директорка КП.
“Нас почули за кордоном”: хто купує вироби
З початком повномасштабного вторгнення попит на вироби кролевецького ткацтва зріс.
“Нас почули за кордоном. Почули, що є така Україна. Дуже багато везуть подарунків за кордон, саме сувенірні рушники, де написано “Україна”. І Чехія, і Варшава, Іспанія. І з Чикаго навіть у нас були замовлення”, — каже директорка підприємства.
Крім цього, українські молодята часто купують собі весільні рушники.
“Дуже багато ми молодят поодружували. Є люди, які приходять по рушник традиційний, кролевецький, щоби стати на нього. Рушник – це наш сімейний оберіг. Оберіг дому, оберіг весільної пари, яка ступає на рушник. Раніше на рушнику ми могли писати російською “Совет да любовь”, а зараз пишемо “На щастя на долю”, — каже Оксана.
“Я завжди говорю, що у музеї зберігаються рушники, а на нашому комунальному підприємстві вони народжуються”, — каже директорка КП.
Прикраси з орнаментами кролевецького ткацтва
Окрім рушників у Кролевці можна знайти гердани з місцевою вишивкою. Створюють ці прикраси містяни, а зароблені кошти донатять на ЗСУ, говорить власниця місцевого магазину.
“Тут більш кролевецькі такі, бачите, візеруночки. Більш притаманне саме кролевецькій вишивці”, — показує власниця магазину Тетяна Тищенко.
Вивчають теорію та виконують перші замовлення
У Кролевецькому вищому професійному училищі учні здобувають середню освіту за фахом “Ткач ручного художнього ткацтва”. Зокрема, під час вивчення теорії учням показують роботу за мініверстатом. Таким чином, студентам доступно пояснюють процеси ще на початках навчання, кажуть в училищі. Проте у закладі планують змінити набір на вступ, а саме навчання триватиме два роки замість трьох.
“З дирекцією училища поговорили й хочемо це трошки змінити. Змінити тим, щоб набирати цю групу на базі 11 класів. Хто після 11 класів, а хто можливо вже має якусь освіту і хоче у мистецтво поринути”, — пояснює викладачка Людмила Минтус.
Серед тих, хто викладає у закладі, Людмила Минтус. Майстриня говорить, і сама закінчила цей навчальний заклад з відзнакою.
“Я так полюбила це ткацтво, створювати орнаменти. У нас були дуже гарні викладачі, які, можна сказати, прищепили любов до ткацтва. Це подружжя Соловйових – Григорій Сергійович і Олександра Федорівна. Вони читали художні предмети”, — згадує майстриня.
Потім мисткиня здобула фах інженера-технолога ткацтва і працювала на фабриці, а нині понад 40 років навчає у закладі.
“Я з тих пір все віддала училищу – свою творчість, свої знання. Також була ж молодою, так училася у досвідчених майстрів. У мене були майстром Срібранець Валентина Миколаївна і Перзаковська Антоніна Олександрівна. Також були ще майстри наші досвідчені – Соломаха Любов Іванівна, Кац Олександра Федорівна”, — згадує майстриня.
“Перша моя робота була при навчанні, це навіть на першому курсі. Це була портьєра, називалася “Іній”, — каже Людмила Минтус.
Нині на її рахунку тисячі випускниць та випускників. Майстриня пояснює, учениці вже виконують свої перші замовлення.
“Учениця Грищенко Таня тче три сувенірні рушнички. Сорока Лариса виконує замовлення весільних рушників — два рушники одночасно”, — каже викладачка.
Символи землі, води, вогню
Що ж означають орнаменти ? Люмила Минтус каже, суцільні смуги — символізують землю, хвилясті — воду, хрест — вогонь.
“У рушниках дуже багато таких символічних знаків, як мати-берегиня. Центр композиції – берегиня. Це посередник між сонцем і людьми”, — говорить майстриня.
Кролевецьке ткацтво – це про традиції, говорить майстриня.
“Цьогоріч 20 років, як конотопський ліцей замовляє у нас сувенірні рушнички на випускні. З одного боку напис “Конотоп”, а з другої – “Ліцей №1”. У тому році я особисто виконувала 73 штуки. Вони невеличкі сувенірні, але кількість серйозна. Зараз вже замовлення на 65”, — говорить ткаля.
Планувала поєднати життя з багатоборством, а стала визнаною майстринею
Попри любов до творчості, Людмила Минтус каже, планувала поєднати своє життя з іншою справою.
“Багатоборство, це ж лижні перегони і стрілянина, і віджимання від полу. Дуже займалась, мені це подобалось. У мене навіть була зі школи думка у фізкультурний технікум вступити”, — згадує майстриня.
Людмила Минтус – членкиня Національної спілки майстрів народного мистецтва України, має міжнародні відзнаки. Зокрема у 2023 році Міжнародна культурна організація міста Сеул Південної Кореї визнала мисткиню світовим майстром.
Крім цього, Людмила Минтус виготовила пано для штаб-квартири ООН.
“Це було у 1990-х роках. Нам запропонували виконати пано “Я і мої права”. Це була така долоня і там на фоні долоні дітки”, — згадує Людмила Миколаївна.
Майстриня — носійка елементу цієї нематеріальної культурної спадщини Сумщини.
“Ми цим займаємося, це наше життя, розумієте. І ми творимо, всюди беремо участь. Хочеться, щоб кролевецьке ткацтво знали у всьому світі”, — пояснює майстриня.
“Вручну кожну ниточку перебираю”
“Ручне переробне ткацтво характерне тим, що я вручну кожну ниточку перебираю відповідного до узору. Таким чином виконую орнамент нашого рушничка чи рушничків”, — каже Людмила Минтус.
Ткаля проводить майстер-класи на які приїздять люди з інших областей України.
“Недавно екскурсія була з моєї рідної Чернігівщини. З таким захопленням вони дивилися”, — пригадує мисткиня.
Викладачка зазначає, для того, щоб навчитися ткацтва, в першу чергу потрібна мотивація.
“До мене навіть приїздила, не повірите, жінка з Дніпра – сама вона спеціаліст акушер-гінеколог. Я так обережно у неї запитую: “Тетяно Іванівно, а ви точно хочете приїхати і ознайомитись з ткацтвом?”. Вона каже: “Ви не повірите, це моя мрія”. І що ви думаєте? Вона приїздить до нас на тиждень, проживає тут у гуртожитку і ходить на заняття до мене в майстерню. Ми з нею серветки, доріжки виткали”, — згадує викладачка.
“Будь ласка, приїздіть, я завжди нікому не відказую – покажу, навчу, що знаю, все передам”, — каже Людмила Минтус.
Нетиповий різноколірний, зроблений зліва на право та з витканою сільгосптехнікою: які рушники і не тільки зберігають у музеї
Музей кролевецького ткацтва існує з 2011 року. Тут зберігають унікальні експонати, деяким з них понад 100 років.
“Це найстаровинніший рушник, який знаходиться у нашому закладі — 1839 року. Хто його виконавець – невідомо. Рушник виконаний із тонкого-тонкого льону. У ткалі було два сина і вона подарувала на обох один рушник. І дві невістки нічого іншого не змогли придумати, як розділити його на дві половини. Одна половина знаходиться у нас, де знаходиться друга – невідомо”, — пояснює директорка Музею кролевецького ткацтва Вікторія Шприндель.
Перші згадки про кролевецьке ткацтво з’явились у 18 столітті. Зокрема перша ткаля, яка зафіксована в історичних даних у Кролевецькому краєзнавчому музеї – це Андріїха Оболонська і її четверо синів.
“Потім це ткацтво перейняла потужна династія Риндіних. Саме Риндіни, які почали із ткачів, потім стали заможними сукупниками. Вони мали можливість надомникам надавати матеріали і виготовляти рушники. Потім ці рушники вивозили і самі продавали. І саме Риндіни завезли у Кролевець бавовняну нитку і кольорові нитки”, — пояснює директорка музею.
Риндіни наймали надомників, які ткали рушники. Надпис на одному з них догори дриґом, та чи випадково ?
“На великих виставках і на всіх великих фестивалях рушник розвішували вертикально. Тобто, і коли Риндін прийшов штрафувати ткалю – вона йому каже: “Іване Єремійовичу, ну ви ж поїде на виставку, ну ви ж будете показувати свої рушники. Відповідно, шоб було видно “Кролевець”, “Риндін”. Ви розумієте, як ткаля – жінка, яка повинна була заробити, отримати кошти, нагодувати свою родину, знайшла вихід з такого положення. Да, це помилка”, — каже Вікторія.
З кролевецьким ткацтвом був знайомий і Тарас Шевченко. Митець, говорить Вікторія Шприндель, замовив у місцевого ткача Кашука весільні рушники.
“Так сталося, що не отримав за життя ці рушники і коли йшла траурна процесія і стояла труна – ткач Кошук приніс ці два рушники. Він положив їх на труну і вони поїхали до місця захоронення”, — зазначає директорка музею.
У музеї налічується понад три тисячі експонатів. З початком повномасштабного вторгнення фонд лише збільшується.
“Коли почалася війна – один музей пограбували, інший. Ми звернулися до громадян, до кролевчан: “Якщо у вас є бабусині речі чи речі своїх предків і не знаєте, що з ними робити – принесіть нам. Ми їх збережем”, — пояснює Вікторія.
Один з найнезвичніших рушників у музеї – нетиповий різноколірний, початку 20 століття.
“Головне – які б не були зображення кольорів, залишається невідмінна техніка виконання – кролевецький ручний перебор. Ткаля робила цей рушник із тих шматочків ниточок які в неї залишились”, — пояснює директорка музею.
Вікторія Шприндель додає, ще у музеї є рушник, який витканий нетипово – зліва на право. Також серед експонатів і скатертина, яку виткали за часів Радянського Союзу у 70-х роках.
“Подивіться як тут ярко представлена Україна. Зверху берегині, які охороняють нашу землю. Є і сільськогосподарська техніка, і будівельна техніка. Знизу електростанції, тобто все чим багата Україна, чим вона потужна, все зобразили ткалі і художники на цьому полотні”, — каже Вікторія.
Тут зберігається і верстат з фабрики художнього ткацтва.
“Верстат який використовували для скатертин, для штор і верстати, які використовували для постільної білизни. Ось саме орнамент, який використовували для постільної білизни, яка була за часи Радянщини відома в кожному готелі, кожному будинку відпочинку, в кожному лагері без кролевецьких виробів не обходились ніяк”, — згадує жінка.
“Потрібно зберігати культурну спадщину, адже невідомо, що буде завтра”
Саме зараз потрібно зберігати культурну спадщину для нащадків, адже невідомо, що буде завтра, говорить начальник відділу культури і туризму Кролевецької міськради Ігор Гуменюк.
“Наша місія – зберігати, популяризувати і відроджувати”, — каже Ігор Гуменюк.
За його словами, презентувати кролевецьке ткацтво легко саме через впізнаваність виробів.
“Наше ткацтво, без перебільшення, знає весь світ. Люди завжди його позитивно сприймають і дуже гарно зустрічають. І взагалі вигляд наших локацій, де представлені рушники червоно-білі, і інша продукція, завжди виклядають дуже яскраво і видовищно”, — пояснює Ігор Гуменюк.
Ігор Гуменюк зазначає, що для підтримки культурної сфери хотілося б більше ресурсів.
“Особливо в соціальному статусі працівників закладів культури. Оскільки інколи, і соромно про це казати, але всі знають, що у працівників культури найменші з усіх зарплати. І працюють виключно ентузіасти. Віримо, що ситуація може змінитись у кращий бік, чекаємо від відповідних державних установ відповідних реформ в цьому плані і сподіваємся”, — пояснює начальник відділу культури і туризму Кролевецької міськради.
Майстер-класи у хатинці під стріхою
У музеї можна ознайомитись не лише з виробами, а ще й взяти участь у майстер-класах. Такий вигляд має старовинна кімната, яку працівниці називають хатинкою під стріхою або ж бабусиною хатою.
“Всі хто сюди приходить – всі опиняються в дитинстві. Всім пахне м’ята, всім пахне чебрець”, — говорить Вікторія Шприндель.
На одному з майстер-класів відвідувачам показують, як отримати прядиво з льону, необхідне для ниток.
“Для того, щоб ткати необхідно зробити нитку. Де ж береться нитка ? Це льон, конопля, кропива. Це луб’яні культури. Ви її виростили, але треба знайти де ж в цій рослинці знаходиться волокно з якого роблять нитку. Відповідно терниця – це такий пристрій яким допомагали відділяти кострицю. Ось так терли, намагалися, шоб повністю все пройти, помяти всю кострицю. Це робили на вулиці. Потім, після того як попрацювали на терниці треба було вичісувати все на гребінках”, — показує зберігачка фондів музею Ірина Пурига.
Директорка музею говорить, охочі можуть і посіяти льон, а на прохання людей працівниці надсилають його по всій Україні.
Сам майстер-клас має попит, зокрема серед дітей.
“За їхніми словами, це їм заходить. Це спонукає до якихось нових відео, нових знань. Щоб вони знали звідки береться одне, друге, третє. Коли сіяли з дітьми льон, ми ж розповідаємо, що робили відповідно кролевецьким традиціям. Можна сіяти льон на босу ногу по землі. Дівчата дивляться на мене: “Ну давайте, обувайте взуття, йдіть”. Кажуть: “Ні, ми підемо босяка, щоб відчути силу землі. І вони це роблять. Розумієте, і це так трошки пробирає”, — каже Вікторія.
Звідки натхнення вести сторінку музею у Facebook, де нині 15 тисяч читачів, директорка пояснює — молодь цікавиться всіма процесами створення рушників. І це мотивує.
“Ще ми висаджуємо льон, доглядаємо його, а потім восени збираємо, і потім у нас виходять відео. Одне діло, коли ти дивишся по телевізору, а інше, коли ти пробуєш своїми руками. Відповідно кажем, кролевецьке переборне ткацтво — задіяні руки, верстат, розум і душа”, — пояснює Вікторія Шприндель.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ