Мер Сум “кинув” японця і тепер увесь світ знає, що із сумською владою вести справи чесно не можливо

Сьогодні міжнародна підтримка для України – має надзвичайно велике значення. Нам допомагають і фінансово, і зброєю захищати та відвойовувати рідну землю. І тому всі нормальні керівники намагаються побудувати дружні стосунки із іноземними партнерами. Але то ж нормальні! У Сумах, схоже, думають по-іншому.

Так, 1 вересня японський волонтер, легенда України Фумінорі Цучіко зустрічався з мером Сум Олександром Лисенком, який пообіцяв посприяти у відкритті безкоштовного кафе для нужденних.

Тоді, офіційний сайт Сумської міської ради описував цю подію, як черговий здобуток найкращого мера в світі Олександра Лисенка:

“У свої 75 років Фумінорі Цучіко здобув мільйони прихильників через те, що з початком повномасштабної війни годував людей у Харкові. Допомагала йому в організаційних питаннях харків’янка Наталія Крама. За допомогою краудфандингу волонтер зібрав близько 7 млн єн і у квітні 2023 року відкрив у Харкові безплатне кафе для дітей і незаможних людей.

З подібною ініціативою Фумінорі Цучіко та Наталія Крама приїхали до Сум: вони мають бажання на постійній основі допомагати мешканцям громади, які потребують підтримки.

Під час зустрічі з Олександром Лисенком волонтери озвучили ідею відкриття у Сумах безплатного кафе для малозабезпечених людей, дітей та людей з інвалідністю.

Очільник Сумської МТГ щиро подякував благодійникам за неоціненну підтримку українців та увагу до сумської громади. Він запевнив, що готовий допомагати з реалізацією цієї ідеї”.

І от проходить два тижні, а справа зовсім не зрушилася із місця. Більш того, японець починає розуміти, що в міській раді з ним працювати взагалі не бажають, а зустріч із очільником міста була не більше, ніж просто піар-акцією. Навіщо щось робити далі – якщо всі вже і так все що треба сказали і написали…

Працелюбному японцю таке “кидалово” є незрозумілим і 15 вересня Фумінорі Цучіко на своїх сторінках у Facebook та Instagram повідомив, що місцева влада припинила з ним комунікацію. За його словами, він неодноразово намагався зв’язатися з заступником Олександра Лисенка, але безрезультатно.

Японець змушений був почати пошуки приміщення особисто, при цьому наголошуючи на бідності міста Суми і що попит на безкоштовну їжу для нужденних тут є досить значним.

Коли дивишся на всю цю історію, то вражає цинізм керівництва міста Суми. Ні для кого ж не секрет, що в обласному центрі через війну закрилося велика кількість магазинів, кафе, офісів тощо. А ще ж є і комунальна міська власність. При бажанні, вирішити питання приміщення для японця можна було б ще під час першої зустрічі протягом пʼяти хвилин (якщо, звичайно, мер чи хтось із його команди самі не поклали око на ту нерухомість).

Але що робить наш самий ефективний мер – він перепоручає японця своєму заступнику, а той далі просто ігнорить його, бо як зазначалося вище – все що треба, вже написано, а реальні справи – по суті нікому не потрібні. 

Та і щодо нужденних – коли ти очільник міста і твоя родина точно не думає, що вона буде завтра їсти, а скоріше, мучиться вибором елітного курорту, то ти точно не зрозумієш тих, хто живе в холоді і в голоді. А тому і безкоштовне кафе для них – проблема не твоя, бо мер туди точно навідуватися їсти не буде, а значить і вирішувати це питання – можна не спішити, якщо взагалі хтось збирається його вирішувати.

От тільки пост японця про сумську владу прочитали мільйони його шанувальників по всьому світу і зробили свої висновки і про місто Суми, і про нашу владу, і, на жаль, про наш народ. І дуже прикро, що через такі дії нашого мера, підривається міжнародна підтримка України, а самі українці в очах іноземців постають звичайними “пустодзвонами”. Хіба так має бути під час війни, чи все це очільник Сум робить спеціально? Не хочеться в таке вірити, але факти говорять самі за себе!

P.S. Є іще одна версія такої поведінки керівників міста Суми – можливо, щоб справа зрушилася із місця, японцю потрібно було дати правильним людям “на лапу” і тоді б він мав і кафе, і до кафе. А по-іншому, схоже, в нашому місті працювати не звикли. Дуже шкода…