На сайті президента України підписують петицію “Петиція щодо присвоєння звання Герой України (посмертно) Кучерявому Віктору Миколайовичу 12.03.1978 – 12.02.2025”.

Авторка петиції Кучерява Інна Вікторівна пише:

“Шановний Володимире Олександровичу!

З великим сумом у серці, але водночас з гордістю звертаюся до Вас як єдина донька загиблого Захисника України — Кучерявого Віктора Миколайовича.

Мій батько народився 12 березня 1978 року в селі Фотовиж Сумської області в багатодітній родині. Після закінчення школи отримав професію тракториста-машиніста, а згодом усе життя працював чесно і віддано на благо своєї родини та держави. У 1999 році він зустрів мою маму, а у вересні 2000 року я з’явилася на світ — як плід їхнього кохання, віри в майбутнє й щирих родинних цінностей.

У грудні 2023 року, коли прийшла повістка, батько без вагань пройшов військово-лікарську комісію й уже в січні 2024 року став до лав Збройних Сил України. Хоч йому було вже майже 46 років, він свідомо обрав шлях Захисника, бо не міг стояти осторонь у час, коли Україна потребувала своїх синів.

Батько воював чесно й мужньо. Він служив у найгарячіших точках фронту, збив десятки ворожих дронів, рятував побратимів, не зупинявся навіть після поранень та контузій. Його нагородили медаллю «За хоробрість в бою», грамотою Командувача Сил ТрО ЗСУ, а також посвідченням учасника бойових дій.

12 лютого 2025 року, виконуючи бойове завдання біля села Роздольне на Донеччині, мій тато — сержант, командир 3 стрілецького відділення 3 роти військової частини А7312 — загинув внаслідок ворожої атаки FPV-дроном. Не доживши лише місяць до свого 47-річчя.

Його більше немає поруч, але пам’ять про нього — живе. У серцях усіх, хто його знав. У громаді. У побратимах. І, найперше, в мені — його доньці. Я виросла з його любов’ю, з його турботою, а тепер живу з його подвигом і болем утрати.

Володимире Олександровичу, прошу Вас як донька загиблого воїна — вшанувати пам’ять мого батька й розглянути питання про присвоєння йому високого звання Героя України (посмертно).

Це буде не лише найвища державна відзнака, але й символ шани для всієї нашої родини, громади та бойових побратимів мого батька. Для мене — це вічне свідчення, що його подвиг і життя були недаремними.

З глибокою пошаною та надією,

Кучерява Інна Вікторівна

донька загиблого воїна Кучерявого Віктора Миколайовича”.

Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ

Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ

Поділитися в соціальних мережах