СУМЧАНИ НАРІКАЮТЬ НА БАЗАРНИЙ ІНТЕР’ЄР АВТОВОКЗАЛУ
Олександр ВЕРТІЛЬ, ukurier.gov.ua
Щоразу, буваючи на Сумському автовокзалі (а це доволі часто, бо в журналістські відрядження їжджу вже майже чотири десятиріччя), неодмінно звертаю увагу на торговельні точки перед його центральним входом. Не можна сказати, що їх тут засилля і панують анархія чи стихія, але відразу ж впадають в око ятки, лотки, розкладачки, навіси, інші малі так звані архітектурні «форми» (як мовиться, хитро, мудро, та невеликим коштом). А в них — жива і не зовсім риба, кавуни і дині, яблука і банани, ягоди і…
Годі перелічити весь продовольчий асортимент, яким заповзятливо торгують меткі жіночки, хлопці-азіати, представники сонячного Кавказу. Цей картатий базарний інтер’єр настільки дисонує з монументальною спорудою, яка, до речі, ще в 2004 році віднесена до об’єктів міської символіки, що впору не тільки задуматися, а й запитати себе: чи можна уявити подібне в якомусь європейському місті, бо ми ж таки орієнтуємося на Європу і наполегливо крокуємо до неї? Чи гоже влаштовувати овочево-ягідно-рибно-ковбасно-цукеркове розмаїття біля споруди, що вже 44 роки (а зведена вона в 1973-му) вважається візиткою слобожанського обласного центру, і де щодня бувають понад 5 тисяч пасажирів з різних куточків не тільки Сумщини, а й України, з-за кордону?
Результати такого торговельного розгулу зримі і конкретні: антисанітарія, спотворення архітектурного ансамблю території, створення реальної загрози для пішоходів і водіїв, яким тільки й залишається роззиратися навсібіч, бо через підприємницький азарт можна наразитися на небезпеку. Та при всьому цьому найголовніше — торговельники мають потрібні дозволи і сертифікати, які їм видають відповідні міські служби.
Скажете: бути такого не може? Е ні, ще й як може. Микола Тертишний, генеральний директор ТОВ «Сумиоблавтотранс», у підпорядкуванні якого перебуває автовокзал, показує товстелезну теку документів — історію листування з міською радою. Яких тільки паперів там не побачиш — листи, довідки, запевнення, посилання на параграфи, місцеві регуляторні акти тощо, якими мерія «годує» автомобілістів ось уже майже 10 років. Але при цьому знаходяться якісь відмовки, посилання, причини, інколи — запевнення, що ось-ось візьмемося за наведення порядку і…
І — абсолютно нульовий ефект. Як каже Микола Михайлович, цілком можливо, що наступної осені разом із представниками міської влади доведеться відзначати круглий ювілей, бо перший лист мерії було надіслано саме наприкінці вересня 2007-го. Зараз же ситуація ускладнюється. Недавно автомобілісти завершили благоустрій правого крила території перед головним фасадом будівлі, а до лівого, який також гостро потребує ремонтного втручання, не можуть дістатися через уже згадуваних продавців.
Щоправда, певну їх частину вдалося «відтіснити» до маленького скверу, що навпроти. Та чи надовго? Адже кожен напоготові тримає дозвільні документи і до кінця стоятиме за свою торговельну правду. А що ж нинішня міська влада? Не можна сказати, що ігнорує листи і запити автомобілістів. Як і раніше, обіцяє навести лад, тим часом продовжуючи видавати торговельникам відповідні… дозволи і ліцензії.
Хоч у декого з керівників міста таки уривається терпець і все частіше й настійливіше вони пропонують поставити крапку в цій непривабливій історії. Бо скільки можна «розвішувати намисто» перед спорудою, в якої зовсім інше призначення? Але одного-двох керівних голосів не вистачає. Поки що.
А може й вистачить. Навіть одного. Час покаже.
Автовокзал, Суми, 1975 рік
Автовокзал, Суми, 2013-й