Нерідко доводиться спілкуватися з пенсіонерами, які, невтомно пропрацювавши піввіку та виплекавши дітей, на схилі літ залишаються у розбитого корита. У таких літніх людей пенсія – мізерна, «черевце» холодильника завжди бурчить від голоду, а батареї – холодні, як крижане серце чиновників. Страшно старіти, ой як страшно. І не лише від остраху самотності, а через злидні, відчуття розпачу й розуміння, що ти можеш в 21 столітті замерзнути у власній оселі, як безпритульний цуцик. Незважаючи навіть на те, що не мовчиш, стукаєш у всі двері, б’єшся, немов риба об лід – і все марно.

Олександр Ткаченко звернувся з проханням допомоги. У безвихідному положенні опинився його 87-річний тато, охтирчанин Володимир Павлович. «На вулиці вже морозом пахне. Незабаром майже в усіх оселях увімкнуть тепло, окрім будинку мого батька, – розповідає по телефону Олександр Ткаченко. – Ще взимку 2017 року в тепломережі, яка пролягає від вулиці Петропавлівська до провулку Лікарняного, стався порив. Виїхала бригада, майстри якої сказали, що потрібно рити та усувати причину пориву. Починаючи з травня, ми ведемо безглузду переписку з адміністрацією ТОВ «Брокенергія» та з міською владою. Результату – нуль. Хвилююся за батька, душа не на місці – морози вдарять, він же замерзнути може у власному будинку. Я живу та працюю лікарем-хірургом у Черкасах, тому й приїжджаю нечасто».

Побували у старенького вдома. Дерев`яний паркан, що почав облущуватися, прикрашає коричнева зірка, яка свідчить про причетність мешканця будинку до Великої Вітчизняної війни та засвідчує його поважний вік. У дворі господарські будівлі почали обвалюватися, будинок оббитий залізом і не має ніяких натяків на утеплення. У кімнаті, в якій дідусь проводить переважну більшість часу, позначка термометра застигла на 10 градусах вище нуля. А що ж буде, коли до оселі прокрадеться крижаний холод? Стіни покриються памороззю, а підлога нагадуватиме вічну мерзлоту…

– Цьогоріч взимку мій сусід, що проживає по вулиці Петровського, поскаржився тепловикам, що на його подвір’ї підтікає вода, що парує. З того часу в моїх батареї час від часу зникала гаряча вода, але з середньою температурою повітря в оселі в межах +15-+ 18 градусів я перезимував, – розповідає Володимир Павлович. – У травні мені прийшла платіжка за послуги теплопостачання на суму 1280 гривень. Що робити, майже всю пенсію, а її мені держава нарахувала в розмірі аж 1600 гривень, довелося віддати. За 50 років, протягом яких я користувався послугами ТЕЦ, жодного разу у боргову яму не залазив. А тепер ось змушений правди шукати, аби відновили теплопостачання знову. Проблема в тому, що через порив потрібно розривати сусідську земельну ділянку за адресою вулиця Петропавлівська, 58. Сусідка ж рогами вперлася – не дам рити на моєму подвір’ї. А колодязь, в якому знаходяться засувки та вентилі, землею засипані – мовляв, перепідключайся від іншої тепломережі, нічого приватну власність розривати. Одного не збагну, як їй ту землю приватизували, знаючи, що там комунікації пролягають? Та пам’ятаючи народну мудрість, в якій мовиться про те, що сани треба з літа готувати, після фінішу опалювального сезону почав у письмовому вигляді звертатися до керівництва ТОВ «Брокенергія» та міського голови Ігоря Алєксєєва. Та в чиновників знаходяться всілякі відписки-відмазки – те зробіть, туди сходіть, 50 тисяч на перепідключення до теплової мережі, що йде від лікарні, готуйте. А де ж тих грошей взяти, я ж пенсіонер, а не мільйонер.

У міській раді відповідь була одна – вирішуйте питання з постачальником послуг, нас туди не вмішуйте. А надавач послуг визнає, що стався аварійний порив тепломережі, яка проходить через приватні домоволодіння. Проте по закону вони не мають права доступу до приватних земель, та ще й не отримали згоди сусідів на проведення ремонтних робіт на їх земельних ділянках. Тому тепловики запропонували мені два виходи із ситуації, що зайшла в глухий кут, – отримати технічні умови на підключення до розподільчої теплової мережі в обхід приватних домоволодінь або ж перехід на індивідуальне опалення будинку, взявши кредит у банку.

Я шляхом нехитрих арифметичних підрахунків вийшов на суму близьку до 50 тисяч гривень. Таких грошей я і в руках за все життя не тримав. Хоча й не сидів, склавши руки. За часів Великої Вітчизняної війни, будучи школярем, упаковував снаряди для фронту, дотримуючись лозунгу: все для фронту, все для перемоги. Згодом працював конструктором на колишньому заводі з виготовлення медичних меблів. Зараз же ледь на комунальні послуги нашкрябаю грошенят, добре хоч субсидію дають. А ті копійки, що залишаються, – йдуть на нехитрі харчі, – розповідає про розподіл скромного сімейного бюджету Володимир Ткаченко. – Звідкіль допомоги чекати? Усе ж сподіваюся на розсудливість міської влади та теплопостачальника, які не залишать пенсіонера, який розміняв дев’ятий десяток, замерзати наодинці у заледенілій хаті.

Джерело: roxolana.com.ua

Поділитися в соціальних мережах