Уродженець Сумщини відкрив ферму елітних кіз
Ферма «Бабині кози», що у селі Галайки на Київщині, – відома багатьом. Саме сюди приїжджають екскурсії, щоб подивитися на велике поголів’я елітної породи зааненських кіз, привезених із Латвії. Фермер Олександр Бабин тут проводить майстер-класи по доїнню, частує гостей свіжим молоком та власноруч приготованим сиром. До речі, назва «Бабині кози» пішла саме від прізвища фермера – Бабин.
Про те, як почав з кіз доїти гроші – дізнавалися журналісти.
Перші кроки
Сьогодні Олександру – 44. Він виріс у с. Жовтневе (нині Курилівка) на Конотопщині. Після закінчення 11 класів, вступив до Київського аграрного університету, здобув спеціальність «інженер лісового господарства». Хлопцю вдалось влаштуватись у престижну компанію експертом з оцінки деревини. Робота була цікава і прибуткова. Але вона пов’язана з постійними відрядженнями, часто за кордон. В якийсь момент Олександр зрозумів, що хоче зайнятись своїм господарством. Особливо до реалізації задуму підштовхнула козина ферма, яку чоловік побачив у Латвії.
Я тоді відчув, що дуже хочу спробувати себе саме у козівництві. Мені це заняття було до душі, – розповідає він.
Мати своє житло він хотів не в мегаполісі, а у затишній місцині, з широкими полями та луками. Для цього обрав село Галайки, що в 140 км від Києва. Згодом тут же і придивився старі телятники, які були залишком від колгоспу. Грошей вистачило лише на один, у 2007 році це вартувало близька 100 тис. грн.
Першими мешканцями ферми стало декілька кіз, яких Олександр купив у Конотопі. Говорить, що спочатку це було, як хобі. Пізніше придбав ще декількох тварин. Так їх поголів’я дійшло до 80. Але звичайні кози не давали добрих надоїв і господар задумався про елітні породи.
Я зрозумів, що з таким надоями ми далеко не заїдемо. Знав, що саме зааненська коза – продуктивна. В рік вона дає 750 літрів молока. Таких я бачив у Латвії, тому поставив для себе мету: купити саме таких.
Шлях до мрії
Але коштів у Олександра на той час не було, щоб реалізувати задумане. Бо тільки одне козеня коштувало 150 євро. Чоловік на той час продовжував працювати експертом з оцінки деревини та зароблене заощаджував. Так, за декілька років вдалось назбирати грошей.
Олександр згадує, як у 2010 році знайшов ферму в Прибалтиці, яка займалась розведенням зааненських кіз. Гаманець дозволив чоловіку придбати 150 голів тварин, серед яких були як дорослі кози, так і молодняк. Покупка коштувала більше 30 тис. євро.
Нелегким виявилось питання доставки живого товару в Україну. “Уявіть, це ж тварини. Їх не закриєш у багажник і не повезеш. Винаймали спеціальний транспорт, яким і доставляли кіз”, – розповідає Олександр.
Загалом оформлення дозволу на ввезення кіз, санітарні перевірки і т. ін. зайняли півроку. Відбір поголів’я проводив ветеринарний лікар, їх ставили в окреме приміщення на карантин, брали аналізи. Така сама процедура повторювалась і в Україні. Це робилось для того, щоб убезпечити від завезення в країну якоїсь хвороби.
Розширив простір
Щоб утримувати таке поголів’я, Олександр докупив ще одне приміщення. Пізніше – ще одне, яке зараз використовується під зберігання сухого корму.
Всередині все оснащення він зробив за європейськими стандартами. Коли починав свою справу, то в Україні ні в кого було навчитись. Бо козівництво в широких масштабах – це було нове, тому закордонний досвід дуже допоміг.
Говорить, що взагалі, козівництво – то творча робота. Тут нема певних канонів та правил, кожен господар все створює під себе, аби і йому, і тваринам було зручно.
Так, свого часу, аби полегшити процес доїння, Олександр змайстрував дерев’яний доїльний апарат, який одразу доїть 12 кіз. Його модель він запозичив на австрійській козиній фермі, де довелось бувати на екскурсії.
Довга дорога до прибутку
Фермер не приховує, що не все одразу було гладко. Довгий час доводилось працювати і в мінус. Бо ціна на молоко, по якій здавав його заготівельникам, не покривала всіх витрат. Врятувало те, що Олександр Бабин був одним з перших, хто взагалі завіз заанських кіз в Україну. Тому почався великий попит на молодняк. Фермер почав продавати козенят і за декілька років це допомогло повернути ті кошти, які були вкладені саме у закупівлю тварин. Попит на цю породу не припиняється і зараз. Часто ферми викупляють одразу все потомство, яке народжується. Є і одиничні покупки, коли люди купують козенятко на розвід для себе.
На всі руки майстер
Сьогодні на фермі «Бабині кози» нараховується 140 дійних кіз і 60 маленьких козенят. Найманих працівників тут немає. В основному, по господарству Олександр справляється сам, також допомагає дружина.
Його робочий день починається у 6.30 – це перше доїння. Займає процес десь 2 години. Ввечері молоко збирає о 18.00. Олександр тут не лише дояр, а й косар, тракторист, ветеринар. Він засіває 27 гектарів землі під люцерну, щоб козам потім збирати сіно. Сам управляє трактором. Коли треба – то він і ветеринар: може зашити рану тварині, вправити ногу, підрізати копита. Говорить, що все це – не важко. Бо козівництво це саме те, що йому до душі, головне – все правильно організувати.
Говорить, якщо спостерігати за козами, то вони дуже нагадують людей. У них є вожак, є боротьба за лідерство. Є кози, які тільки разом ходять в доїльний апарат, і ті, які завжди випасаються окремо від стада. Їх можна дресирувати, бо вони мають інтелект, як у дельфіна.
Кохання – через кіз
У Олександра не лише робота пов’язана з козами. Своє кохання він зустрів також саме завдяки своїм улюбленцям. Свого часу його дружину Аню, ще тоді студентку Полтавського університету, прислали до нього на ферму на практику. Згодом почались відносини, а сьогодні у Бабиних підростає вже двоє маленьких діток. Аня – технолог за фахом і вона активно займається також сімейною справою, особливо – у сироварінні.
Став і сироваром
Займатись створенням сиру фермер також почав на вимогу часу. Бо ціни на молоко, як завжди, не радували і треба було шукати вихід.
Спочатку Олександр просто експериментував, створюючи прості сири, які може кожен виготовити на кухні. Трохи згодом прийняв рішення зайнятись цією справою всерйоз і в рамках міжнародної програми запросив до себе на Київщину волонтера зі Швейцарії.
Це був сировар з 30-річним стажем. Два тижні навчання у нього мені дали стільки, скільки я за роки не знайшов у літературі, – розповідає О. Бабин.
Для професійного виготовлення сирних продуктів, на «Бабиній фермі» облаштували цех та камеру для витримки сиру. Сьогодні тут виготовляється 20 видів сиру, як твердих сортів, так і м’яких. Є багато з пліснявою, а є просто класичні, різного часу витримки.
Для того, щоб сироваріння легалізувати, фермер отримав експлуатаційний дозвіл. Це дозволило запускати «Бабині» сири у широкий продаж. Ціна їх, звичайно, не кожному по кишені. Про це говорить і сам Олександр. Так, кіло натурального сиру з козиного молока коштує 430 – 700 грн. Але на еко-товар завжди є покупець.
Нещодавно крім сиру почали виготовляти ще й йогурти. А дружина практикує виготовлення мила з козиного масла, цьому продукту нема аналогів у світі.