Сумський охоронець – про те, як став безхатченком
Олексій Лущик уже рік живе у Центрі реінтеграції бездомних осіб, і досі сподівається заробити на власне житло. Переповідаємо розмову про плани та життєву ситуацію, яка вплинула на його статус.
Сьогодення
Привітну усмішку Олексія видно навіть через марлеву маску, настільки любить спілкуватися. Він запрошує до невеличкої кімнати на п’ять спальних місць, де і досі висять новорічні прикраси, а біля ліжка на поличці лежить маленький Псалтир. На запитання, чи вірить у Бога, відповідає ствердно. Перед карантином навідувався до церкви і після також збирається. До самого Центру потрапив за рекомендацією товаришів, згодом прийшов і залишився.
До перебування у Центрі Олексію доводилося жити у друзів та знайомих, орендувати житло і паралельно заробляти на життя. Менше року тому він працював у Києві теслярем-столярем. Та згодом почав сумувати за рідним містом і повернувся. Насправді, це не єдина причина повернення додому.
Я вдячний знайомим, які погодилися мене прихистити у себе вдома. Та розумієте, у них був свій стиль життя. Хтось любив випити, хтось вживав наркотики або ж їхні друзі це робили. Мені це не до вподоби. Я приходив з роботи у цю атмосферу і не хотів більше залишатися там, — згадує чоловік.
300 гривень на день, що отримував Олексій на роботі, вистачало на елементарні продукти та оренду житла. З такими грошима чоловіку не вдалося назбирати на власну оселю. Він переводить подих і згадує часи, коли мав своє житло.
З чого все почалося
Одного разу Олексій повернувся до Сум і побачив, що в оселі, де жила його родина, тепер чужі люди. Чоловік зрозумів що до чого: його мама померла, а батько почав пити і продав будинок. За словами Олексія, це міг бути нервовий зрив. Згодом батько також помер. Коштів на суд не було, тому чоловік залишив цю справу. Відтоді, Олексій шукає варіанти житла і часто переїздить від місця до місця. Та у нього залишились рідні про яких він охоче згадує. Серед них сестра, яка давно живе у Бельгії.
Я все розумію, у неї ж тепер своя родина та робота ветеринарної лікарки. Востаннє ми бачились близько десяти років тому. Хотілося б знову з нею поспілкуватися, звісно ж сумую. Та розумієте, життя таке… Не завжди вдається те, чого дуже хочеш, — розповідає Олексій.
Коли чоловік залишився без житла, він не став зневірятися. Роботу не втратив і продовжував заробляти на життя, адже не хотів жити на вулиці. Після того, як знайомі дізналися про статус чоловіка, дехто відвернувся і перестав з ним спілкуватися. За словами Олексія, наявність грошей формує ставлення до людини.
Люди змінюють свою думку з приводу інших, як тільки дізнаються, що ти не маєш дому. А якщо не маєш дому, то не маєш грошей. Мовляв, без них вже не той, яким був раніше. На тебе одразу дивляться з-під лоба, не хочуть по-справжньому зрозуміти у чому справа. Насправді, фінанси річ відносна: сьогодні є, а завтра немає. Найважче було прийняти цю ситуацію. Я ж звик сам будувати власне життя, а тут… Розумієте, я вже не молодий, з кожним роком все тяжче і тяжче, — ділиться чоловік.
Не все було стабільно
Майже наприкінці розмови випадково помічаємо кілька наколок на руці. Чоловік справді перебував у в’язниці. Вони означають шлях через «малолєтку». Коли Олексію було 20 років, він поліз у бійку, за що отримав ув’язнення. Чотири роки за ґратами – таким було рішення. Зараз Олексій запевняє, що це все у минулому.
Серед людей без постійного місця проживання є як наркозалежні так і алкозалежні. Чоловік і сам вживав алкоголь, зізнається, що бували запої. Говорить, що стиль життя залежить від оточення. Одного разу, він зрозумів, що просто хоче жити.
Це зараз я маю силу волі, а раніше було інакше. В один з моментів зрозумів, що не хочу так витрачати власне життя. Я сказав собі: «Стоп. Зупинися». Звісно, однієї фрази недостатньо, аби змінити стиль життя. Та я постарався і у мене вийшло. Просто зрозумів, що у мене у пріоритеті, — розповідає чоловік.
Зараз у нього є друзі у Центрі та «на волі», як говорить чоловік. Деякі з них допомагають і всіляко підтримують. Близьке оточення не осуджує Олексія, адже це життя. І воно буває різним.
Те, що гріє душу і думки
Згадуючи про рідних чоловік сумно розповідає, що немає ані дружини, ані дітей. Його доля склалася так, що ще не час для сімейного життя. Хотів би мати власний будинок і родину. Чоловік вважає, що відсутність своєї сім’ї, це його упущення. Тож поки подібні думки його не покидають, він має заняття для душі. Олексій займався різьбою по дереву. На замовлення виготовляв шкатулки, рамки для фотографій, нарди. Зараз довелося призупинитися із різьбою, адже поки чоловік не має спеціального обладнання і місця для роботи.
Насправді в Олексія є ще одне хобі. Він робив дитячі м’які іграшки, ідею кожної з них вигадував самостійно, а далі шив і прикрашав. Говорить, що у Сумах досі таких не бачив. Коли купували, то за одну платили мінімум 10 доларів. І покупці дійсно знаходилися та охоче забирали іграшки. Востаннє Олексій займався різьбою по дереву і виготовленням іграшок ще у Києві. Зараз прагне мати свою оселю, хоча б невеличкий куточок. Там можна жити і робити улюблену справу. Та це знову опирається на кошти.
Якби можна було повернутися хоча б на 10 років назад, все було б інакше. Я би краще розумів у якому напрямку міркувати та діяти. А зараз мені залишається жити з тим, що є. Я нормальна адекватна людина, можу працювати й працюю. Мені просто потрібне своє житло, куди я повертатимуся з радістю. У Центрі також добре, тут чисто і охайно. Але ж все одно хочеться мати своє… — констатує Олексій.
Коли із улюбленими заняттями доводиться почекати, то основну роботу чоловікові вдалося знайти. Наразі він працює охоронцем і вірить у те, що через кілька років його життя зміниться на краще. Адже світ не без добрих людей, та і сам докладає зусиль для ліпшого життя. Олексій хоче, аби суспільство не міркувало про людей без постійного місця проживання стереотипами. Бо кожен може опинитися на місці тих, хто втратив своє житло.