Учасниця Олімпіади Марина Анцибор: “Три місяці була просто мамою, а потім стала мамою-спортсменкою”

В інтерв’ю «Спорт Експрес» конотопська лижниця Марина Анцибор розповіла, чого чекає від третьої у своїй кар’єрі Олімпіади.

Минулого тижня збірна України по лижним гонкам вилетіла в Казахстан, де проводитиме заключний збір перед Іграми в Кореї. Напередодні наші спортсмени на кілька годин завітали до екіпірувального центру НОК, щоб отримати олімпійську форму зразка Пхенчана-2018.

Для 30-річної Марини Анцибор з Конотопа це буде третя в її кар’єрі Олімпіада. На попередніх двох – у Ванкувері-2010 та Сочі-2014 учасниця п’яти чемпіонатів світу та володарка повного комплекту нагород Всесвітніх Універсіад (2011, 2012) в особистих гонках зупинилася на підступах до омріяної тридцятки, цього разу вона сподівається добитися більшого.

– Перша половина олімпійського сезону для мене склалася успішно, – розповідає Марина Анцибор. – Я набрала хороші FIS-пойнти. Як ви знаєте, у нас у лижних гонках чим менше, тим краще. По цьому показнику в рейтингу я на даний момент найкраща серед представників України. Так що досить впевнено себе почуваю в плані завоювання путівки в Корею.

Хоч інші спортсмени також хочуть потрапити на Ігри. Так що не можна було розслабитися до останніх стартів у Тисовці.

Не скажу, що мені дуже важко далось відновлення після декрету. Перший тиждень – так, було неймовірно складно, думала, нічого не вийде. А потом все повернулось на круги своя. Син додавав мотивації, родина підтримала.

– Які результати стали для вас ключовими в завоюванні путівки до Пхенчхану?

– Я непогано виступила в Давосі. Це був мій перший старт в Кубку світу після декрету і я стала 44-ю на 10 кілометрах коньком. Потім ми брали участь у FIS-змаганнях в Словаччині. Там у мене було друге місце в коньковій гонці на 7,5 км і третє в спринті класичним стилем. Далі у нас в Сянках пройшов Східноєвропейський кубок, на якому я зібрала повний комплект медалей: золото на п’ятірці коньком, бронзу – на такій же дистанції класикою та срібло в спринті. На даний момент я є лідером загального заліку цих змагань, що дає мені право виступати на етапах Кубку світу. Так що з нового року українська збірна може заявити туди не двох учасників, а трьох.

– Що було складніше – отримати олімпійську ліцензію або відновитися після декретної відпустки?

11876225a68bff62d270

– Дякувати Богу, все пройшло добре. 16 лютого 2017 року у мене народився син Олександр. Саме коли я буду на Олімпіаді, йому виповниться рік. Тільки мами не буде поряд. Не скажу, що мені дуже важко далось відновлення після декрету. Перший тиждень – так, було неймовірно складно, думала, нічого не вийде. А потом все повернулось на круги своя. Син додавав мотивації, родина підтримала, я працювала на результат з метою потрапити на Олімпіаду.

– А як скоро після родів ви приступили до тренувань?

– Три місяці я була справжньою мамою, а потім довелось стати мамою-спортсменкою. Але до семи місяців я була поруч із сином і навіть годувала його груддю. Тільки в вересні залишила вдома з батьками і чоловіком. Без них, звичайно, я б не впоралась. Взагалі, спочатку я не збиралась повертатися в спорт. Потім сумнівалась, чи варто, але сім’я мене дуже підтримувала. Казали, що варто спробувати, щоб потім не пошкодувати, сидячи на дивані та дивлячись на Олімпіаду через екран телевізора.

– Для вас це буде третя в кар’єрі Олімпіада. Скажіть, чим запам’яталися дві попередні в Ванкувері і Сочі?

– Спогади класні! Звичайно, були певні змагальні нюанси, але насправді це дійсно свято для спортсменів. Емоції переповнювали мене в Ванкувері. У Сочі теж було гарно. Варто було тренуватися стільки років заради того, щоб там побувати.

– А як ви змогли реалізуватися на попередніх двох Олімпіадах?

– Якщо чесно, не настільки, як хотілось би. Я не показала той результат, який сама від себе очікувала.

– А де ви були в кращій формі, у Ванкувері чи Сочі?

– Ні там, ні там, сподіваюсь, що це буде в Кореї (посміхається). Я зараз у набагато кращому стані, як фізично, так і морально, ніж у попередніх Олімпіадах. Можливо, завдяки тому, що я відпочила під час декрету, відволіклась. Фанатизм у спорті теж не завжди йде на користь.

– Якщо подивитися список ваших найкращих результатів, то відразу стає зрозуміло, що коронний стиль у вас коньковий. А ось з профільною дисципліною можуть виникнути питання. На Олімпіадах і чемпіонатах світу найкращі особисті досягнення у вас у 30-кілометровому мас-старті (33 місце у Сочі та 30-е в Лібереці-2009). У Кубку світу ви в тридцятку потрапляли і в розділці на 7,6 км у Лібереці-2008, і в сонячному сезоні в Сочі-2013, і на фінальному підйомі «Тур де Ски» у Валь-ді-Фьєммі-2012.

– Коли це було? За царя Гороха (сміється). Хоча, так – було, і ще може бути.

– Так яка ж все-таки гонка, так би мовити, ваша?

– Якщо я в хорошій формі, то можу бігти все – і довгі гонки, і короткі. Що стосується стилю, то я дійсно більше коньковий люблю. Коньком мене все влаштовує: і спринт, і від 5 до 15 кілометрів. І на тридцятках я також в принципі непогано почуваюся.

– Значить, 15 лютого, коли на Олімпіаді буде проводитися конькова десятка з роздільним стартом, – це ваш день?

– Так, а ще командний спринт. Це дві дисципліни, на яких я планую зробити акцент у Пхенчхані.

– У вас досить багатий послужний список, але при цьому в ньому є тільки одна відмітка в Азії – це чемпіонат світу в Саппоро-2007. Наскільки його досвід може виявитися корисним під час Олімпіади в Кореї?

– Саппоро мені запам’яталось тим, що там було дуже багато снігу на трасі і майже не було в місті. Вулиці прибирали так, що люди ходили в туфлях і в босоніжках. В Пхенчхані, мені чомусь здається, буде весна. До того ж, рельєф там трохи інший. Не знаю, як щодо загальної траси, але спринтерський круг, наскільки я чула, буде ледве чи не найтяжчим з-поміж усіх Олімпіад. Хоч він, в принципі, ніде легким не був.

– Наскільки збір у Казахстані може допомогти адаптуватися до тих умов, які чекають вас в Кореї?

– З Кореєю у нас різниця сім годин. З Казахстаном – чотири, так що це все-таки має трохи допомогти. Тому що, як взяти той же японський досвід, то там мені було важкувато. Пам’ятаю, якось вранці різко прокинулась, не розумію, вставати чи ще рано, піднімаюся, а ноги раз і підкосились. Навіть трохи злякалась.

– Хто вболіватиме за вас в Україні?

– Звичайно ж, батьки, чоловік, синочок – мій головний вболівальник, і перші тренери – Олександр Іванович Радевич і Іван Петрович Терещенко.

– А чоловік ваш якесь відношення до спорту має?

– Він колись боротьбою займався.

– А наскільки добре він у лижних гонках розбирається?

– Починає розбиратися потихеньку. Д оречі, зараз ми були в Карпатах. І ось він спробував там кататися на лижах. Яким стилем? Коньком, але взагалі він на лижах бігав як борець, тобто в боротьбі з лижами (сміється). Сказав після цього: «Виявляється, складно пересуватися на лижах, особливо, утримуючи рівновагу, думав, що легше буде».

Розмову вела Анна Савчик

“Спорт Експрес”

Поділитися в соціальних мережах