У 2006 році чоловіка було засуджено до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна за вчинення ним ряду кримінальних правопорушень, а саме крадіжки поєднаної з проникненням в житло, розбою, умисного вбивства, вчиненого з корисливих мотивів, та готування до ряду інших злочинів. Вироком Апеляційного суду Вінницької області, окрім призначеного покарання, з засудженого на користь потерпілої було стягнуто 86 329 гривень майнової та матеріальної шкоди. Проте, перебуваючи в місцях позбавлення волі, рішення суду в цій частині він не виконував.

У листопаді минулого року потерпіла звернулася до Сумського районного суду з позовом про стягнення з відповідача 81 446 грн інфляційних втрат та трьох відсотків річних за невиконання вироку суду. Рішенням суду першої інстанції позовні вимоги позивачки були задоволені частково та стягнуто на її користь близько 42 000 грн.

З даним рішенням місцевого суду не погодилися ні позивач, ні відповідач та оскаржували його в апеляційному порядку. Звертаючись до Сумського апеляційного суду, адвокат позивачки обґрунтовував свої апеляційні вимоги тим, суд першої інстанції неправильно обрахував суму, яка підлягає стягненню в якості трьох процентів річних та інфляційних втрат, оскільки до розрахунку ним було взято суму боргу відповідача, що залишилася на час ухвалення судового рішення. Натомість, базовою для розрахунку повинна бути сума основного боргу, яка стягнута на користь позивача за вироком суду. Представник позивача також акцентував увагу колегії суддів апеляційного суду на тому, що погашати борг відповідач почав через значний проміжок часу, чим були порушені права позивача.

Щодо відповідача, то в своїй апеляційній скарзі він просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Свої доводи мотивував тим, що призначене вироком суду покарання він відбув та став на шлях виправлення. Не мав можливості погасити заборгованість, так як вироком суду у нього конфісковано все майно, що належало йому на праві власності. На даний час він працює та частково погашає присуджену до стягнення суму. Стягнення на користь позивача вказаних сум, поставить його в по життєву кабалу та призведе до безпідставного збагачення позивача за рахунок чергових аналогічних позовів.

Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду відмовила відповідачу у задоволенні його апеляційної скарги. Натомість, частково задовольнила вимоги позивачки. Так, Постановою Сумського апеляційного суду на її користь з відповідача було стягнуто трохи більше 80 000 грн. Зокрема, суд акцентував увагу на тому, що «зволікання відповідача з виконанням судового рішення, що набрало законної сили, призвело до девальвації (знецінення) грошових коштів, стягнутих з них судовим рішенням, та інших втрат. Таким чином, позивач вправі вимагати від відповідача сплати не тільки суми боргового зобов`язання, що набуло грошового виразу, а й з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних». Перебування відповідача в місцях позбавлення волі, відсутність у нього заробітку та майна, на яке може бути звернуто стягнення, на переконання колегії суддів, не звільняє його від обов`язку виконання зобов`язання щодо відшкодування спричиненої його діями шкоди та покладення на нього відповідальності, передбаченої статті 625 ЦК України за його невиконання.

Крім того, апеляційний суд не погодився з місцевим судом щодо суми, яка підлягає стягненню на користь позивача через невиконання вироку суду, оскільки суд першої інстанції при обрахуванні безпідставно виходив із залишку боргу відповідача, тоді як протягом більш ніж десяти років відповідач вирок суду, в частині стягнення на користь позивача спричиненої шкоди, взагалі не виконував. Постанова Сумського апеляційного суду набрала законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню.

Поділитися в соціальних мережах