До Сум 20 травня приїжджала донька заслуженої артистки УРСР Марії Капніст – Радислава. Напевно більш старше покоління добре пам’ятає цю незвичайну актрису.

«Суміш Баби-яги, Чаклунки і Красуні», – сказав про неї режисер Георгій Юнгвальд-Хількевич. Через виснажливу працю й нелюдські умови у радянських таборах вона рано постаріла, що, втім, не завадило їй потрапити в кіно вже після 40 років. Вона знялася більш ніж у 100 фільмах. Найвідоміші – «Руслан і Людмила», «Олеся», «Бронзовий птах», «Циган», «Табір іде в небо», «Шанс» і багато інших. Як правило, ролі у неї були епізодичні, часто навіть не зазначені в титрах, але забути її неможливо. Незрозуміла таємниця, магнетична чарівність, яскрава зовнішність, прихована сила. З приводу сили і зовнішньої, і особливо внутрішньої, – розмова окрема.

Марія Ростиславівна Капніст – нащадок найдавнішого дворянського роду. Логічно буде припустити, що саме родові якості допомагали їй протягом всього її довгого, наповненого драматичними і трагічними подіями життя стійко переносити страждання. У форматі невеличкої замітки розповісти про неї все – нереально. Ось тільки один випадок, який озвучила Радислава на зустрічі у відділі мистецтв Сумської наукової бібліотеки (керівник Анна Макаренко).

Маму Радислави – Марію – відправили в табір, і вона опинилася на важких роботах у шахті. Одного разу їй представився страшний вибір: вижити або врятувати людей, пожертвувавши собою. Часу на роздуми було мало… Вона вибрала друге. Вагонетка, набираючи швидкість, летіла на ув’язнених, які працювали в шахті. Могло загинути 36 осіб. Марія кинулася під колеса вагонетки. Вижити вона не могла, але диво трапилося. Її зібрали буквально по частинах. І потім ті, врятовані люди, давали їй кров і шкіру… Це далеко не повний список людей, зобов’язаних їй життям. Радислава згадує: «Мама говорила: зроби добро і забудь». А ще: «Не смійся над старістю, не знаючи її молодості». Життя навчило її мудрості. Марія Ростиславівна потрапила у аварію, але ще десять днів, підтримувана молитвами перед Козельщанської іконою Божої матері (цей образ вважається родовим у Капністів), жила. Останнє її звернення до доньки: «… Дай слово, що будеш нести рід Капністів …».

І Радислава дала цю обіцянку. Вона вивчає історію сім’ї і намагається всіляко зберегти пам’ять. Вона та її друг, нині вже покійний Олексій Іваницький, створили «Фонд пам’яті Капністів». До речі, і зараз її приїзд, ініційований музеєм А. П. Чехова (заввідділом Людмилою Евдокімчік), носив не тільки творчо-історичний характер. Вона приїхала з певною метою – звернутися до влади і громадськості в надії на допомогу.

У селі Михайлівка Лебединського району уцілів і знаходиться в порівняно пристойному стані флігель – залишок колишньої розкоші, колись найбагатшої садиби гетьмана Павла Полуботка і графів Капністів. Це був великий культурний центр, куди стікалися і де подовгу гостювали видатні люди мистецтва і науки межі XIX-XX століть. Радислава просить владу зберегти і відновити цей фрагмент історичної пам’яті, культурної спадщини країни, який у народі називають «будиночок старої графині». Вона сподівається, що її прохання як нащадка давнього роду Капністів буде почуте і підтримане владою.

Радислава Капніст була приємно здивована тим, що одна з вулиць у Сумах названа ім’ям її славнозвісного предка – поета, драматурга і громадського діяча Василя Капніста.

Джерело: shans.com.ua

Поділитися в соціальних мережах