Дмитро Буйвал – про мистецтво живої скульптури в Сумах

Дмитро – засновник громадської організації «Голос вулиць» та ідейний натхненник “Харитоненко-Fest” у місті Суми. Він – та сама жива скульптура, яка дивує сумчан на вулицях міста. Про вуличне мистецтво він розповів у подкасті “НеСумНі”.

Мистецтво живих статуй – це вид вуличної пантоміми. Повністю загримований актор-мім імітує статую, виготовлену з мармуру або металу.

Дмитре, коли мистецтво живої скульптури зародилося в місті Суми? І чи можна тебе назвати його родоначальником тут?

Родоначальником саме вуличного мистецтва живої скульптури, абсолютно так. Жива скульптура з’являлася у нас кілька разів, комерційна. Але вона не “зайшла” нашій публіці. Це було за кілька років до того, як я до неї приєднався. В Сумах живі скульптури на вулицях з 2013 року.

У тебе є своя команда, яка займається живими скульптурами у Сумах. Чи є ще якісь команди, які займаються чимось схожим на сьогодні?

Так, є ще інші команди. Але мені складно говорити про них, як про вуличних артистів. В моїй голові є таке поняття “вуличний артист” – людина, котра виступає на вулиці з розрахунком не заробити в першу чергу, а продемонструвати свій хист і талант.

Якщо говорити про історію появи вуличних артистів загалом, то були 3 вуличних міми, які все життя виступали на вулиці і цим заробляли гроші. Коли пантоміма перестала приносити гроші, вони вигадали такий жанр, як жива скульптура. Теоретично є така версія. В наш час вулиця є доволі скудною, на ній складно заробити. Хіба що, лише вуличним музикантам це вдається.

Гуляючи вулицями Сум, якщо ми побачимо живу скульптуру, чи це 100% будеш або ти, або хтось із твоїх учнів? Чи це можуть бути не знайомі тобі люди?

Років 5 тому в нас був один із перших турів Україною. Ми поїхали через міста-тисячники. І через місяць цими же містами їздили інші живі скульптури, яких ніхто до цього не бачив взагалі. Але, на цей момент з тієї команди у Сумах не залишилося нікого.

Як потрапити до твоєї команди?

Все просто. Можна просто написати мені в соцмережах.Так можна потрапити до мене на співбесіду. На ній я намагаюся розказати якнайбільше поганого про це ремесло, аби людина серйозно подумала, чи хоче займатися і перевтілюватися у живу скульптуру.

В тусовці вуличних митців ти з самого початку зародження вуличних скульптур у Сумах. На твою думку, як видозмінювалось це мистецтво?

Я ніколи не стану членом журі в жанрі живих скульптур, тому що я упереджений. Тому я намагаюсь не давати рецензій. Але, якщо говорити загалом, то спочатку це була статика. Це статуї пугали. Тобто, скульптура стоїть статично, а коли повз проходить людина, статуя схопить її за руку. Це перша течія. Далі – реалізм. Це мій прямий фах. Я його відточую. Аби людина дивилася і до останнього, навіть коли скульптура почала рухатись, не вірилось в те, що це людина. Це суміш візуального створення – костюму, гриму і роботи артиста. Тобто, є статика/динаміка і пластикові фігури. На останньому “Харитоненко-Fest” я презентував місту Ґудзикового короля. І Дюймовочка ще була у нас. Це скульптури, які зроблені під ляльки.

А якщо пофантазувати і заглянути в майбутнє, спробувати уявити, як зміниться це мистецтво далі? Які фішки можна ще додати? І чи довго мистецтво може існувати у тому вигляді, яке воно має сьогодні?

Я б його консервував. Тому що скульптура повинна залишатися скульптурою. А мода пішла більше на пластикові скульптури, навіть більше мода на аніматорів. І в результаті виступ перетворюється на бійку за глядача. І звичайно діти підуть туди, де хтось роздає їм цукерки і весь час бігає перед ними. Але сам жанр тоді деградує.

Сезон 2021 року добіг кінця. Яким він був? Тому що багато змін у ньому відбулося через пандемію.

Коли почалася пандемія, все було дуже складно і напружено. У 2020-му я дав одне чи два шоу. Люди були налякані і я також не розумів, що відбувається. Початок року був гарним – я виграв Всеукраїнський фестиваль, заробив трохи коштів. У березні до Сум приїздили артисти експериментального театру-студії живих скульптур з міста Мінськ. Тоді я виступав разом із ними.

Після цього я сказав, що йду. Але пандемія змінила мої плани. Природа мені подарувала безліч ідей. І в результаті 2021 рік видався крутим. Тому що нарешті стартонув загальноміський захід Ніч музеїв. І мене ледь не розірвали. За три години роботи на вулиці я тоді вперше втомився. Зазвичай, коли ти працюєш з глядачем і його багато, то навпаки є взаємообмін енергіями. Але того разу я просто не витримував. Цього ж дня до мене підійшов хлопець і запропонував співпрацю. І через два тижні мені довелося шукати приміщення, тому що було майже 10 охочих працювати живими скульптурами разом зі мною.

Скільки часу в середньому може витримати вуличний артист в образі?

Це індивідуально все залежить від підготовки, від того, на скільки ти розумієш своє тіло, свою психіку. Залежить від погоди на вулиці, від того, скільки людей на тебе дивиться. Скажу за себе, для мене найнезручніша поза це зігнутим 40 хвилин непорушно.

Що нового буде в 2022 році?

Зробили один новий костюм – це зубний лікар. Це для нас дивний експеримент, але як же без них. Також розробили ідеї персонажів. Вони будуть цьогоріч лише втілюватись. Минулого сезону ми перебралися на Театральну площу. І з четверга по неділю майже кожен тиждень можна було спостерігати від однієї до семи скульптур по місту. Це був для нас найзлагодженіший сезон за всі роки.

Щодо “Харитоненко-Fest,” чому він таки не відбувся?

Не вистачило коштів. Цей фестиваль задумувався як меценатський. Його ідея була винести місто Суми за його межі. Історія фесту розпочинається з 2010 року. Тоді це був Фестиваль вогню. Він набув реінкарнації і вилився в фестиваль вуличних мистецтв. За задумом, можновладці нашого міста повинні підтримувати сумське мистецтво. Не я маю до них стукати у двері, не витрачати власні кошти. Останній раз із 400 тис. грн., потрібних для фестивалю, 60 тисяч мені надало управління культури міськради. Все інше були мої гроші власні – це 2 500 євро. Зате відбувся “Харитоненко-Fest”. На другий рік управління культури надало 62 тис. грн. 120 тис. грн. було від депутатів міста. Вони просили не називати їхні прізвища. Плюс мілкі донати. 200 тисяч назбирали. Але довелося повністю змінити тематику. То був фестиваль ляльки. На третій фестиваль грошей більше не знайшлось.

Яким чином можна монетизувати живі скульптури?

В цьому є парадокс. Монетизувати це складно. Тому що як тільки з’являються кошти, зникає мистецтво. Я багато років шукав цей баланс. Раніше все, що я міг заробити на вулиці покривало оренду приміщення, фарби, розхідні матеріали. Ця діагональ допомогла вистояти певний час. Це вивело мене на вулицю, а потім вже закордон. І вже закордоном можна заробляти. Тому що ти їдеш комерційно продавати свій образ. Ти його вигадав, відпрацював, повіз закордон і отримав гонорар.

Яким чином саме можна заробити закордоном? Фестивалі, живі вуличні виступи?

Живі виступи – ні, тільки якщо тобі дуже хочеться. В Європі за локацію потрібно платити податок. Треба взяти в оренду приміщення і це складний процес. Крута ніша для заробітку це фестивалі. Але туди складно потрапити. 5 тисяч артистів є у світі, котрі займаються живою скульптурою. Кожен з них створює мінімум одну композицію, а хтось і всі десять. Ти повинен скласти портфоліо, відправити його на затвердження. Я відвідав понад 20 фестивалів і планую на цьому не зупинятися. І навіть всі мої костюми є поєднанням вуличного та фестивального стилів.

Який найкрутіший фест можеш пригадати?

У нас в Україні є 3 фестивалі – це Всеукраїнський “Харитоненко-Fest”, Івано-Франківський Перший фестиваль вуличних мистецтв і Перший фестиваль вуличних мистецтв в місті Одеса. Але ж найкрутіший це Чемпіонат Світу в Нідерландах. У 2018 році він закінчився і ми всі дуже сумували, тому що закінчилася майже 20 річна історія. Але його швидко відновили. І знову у Нідерландах розпочали цей фестиваль.

У 2022 будеш брати у ньому участь?

Як вдасться. З 5 тисяч учасників вони вибирають 50 артистів. І потрапити в топ-50 це складно. Взагалі я один із наймолодших учасників, які йдуть на категорію Профі. Там їх три: аматор, дитина і професіонал.

Який образ плануєш, чи, можливо, вже працюєш над ним?

Так хочеться розповісти, але ні. Я можу поділитися лише одним великим проєктом, якому вже більше п`яти років. Він називається “Україна крізь часи”. Ідея в тому, що ми українці і в кожному з нас тече якась кров – армянська, грузинська, російська. Але всі забули про трипільців, про скіфів, Київську Русь. На теренах України проживало дуже багато культур за останні 10-12 тис. років. І “Україна крізь часи” – це ідея взяти вирізку з кожної часової течії. І вийняти з того часу двох-чотирьох людей і зобразити їх в сучасності в живій скульптурі. Якщо взяти Трипілля, то це жінка, яка робить з глини глечики і обпалює їх. Бо Трипілля славилося печами, які і зараз не можуть відновити. А ще хочеться ,щоб у 2022 році знайшлися батьки, чиї діти готові поекспериментувати. Маю на увазі дітей від 8 років, які хочуть спробувати перевтілити себе в живу скульптуру.

suspilne.media