Допомагали навіть безхатьки: Як подружжя з обстріляного Ірпеня знайшло прихисток на Сумщині
Понад рік з двома дітьми мешкають в Ображіївці на Шосткинщині переселенці з Ірпеня Олег Прокопьюк та Анна Висоцька.
Подружжя було вимушене тікати на початку березня 2022 року під ворожими обстрілами. Налагодити життя на новому місці нелегко, навіть з допомогою місцевих мешканців.
Біля озера в селі Ображіївка стоїть невеличка дерев’яна хатинка. Її господарка – місцева жителька пані Наталія. Анна Висоцька є її донькою – саме вона відчиняє журналістам двері та гостинно запрошує на подвір’я. “Заходьте, будь ласка!”, – говорить, посміхаючись Анна.
У березні з Ірпеня вивозили сусіда, який дуже хворів та не міг сам пересуватись. Це спонукало виїхати і подружжя, яке на це раніше не наважувалась. Донька та син на момент повномасштабного вторгнення знаходились у бабусі в Ображіївці. Перебували на дистанційному навчанні через пандемію коронавірусу.
Узявши документи та кицьку, власною машиною Олег та Анна доїхали до Романівського мосту. Дорогою автівку посікло обстрілами. Машину довелось полишити. Перейшли міст, маршруткою дісталися вокзалу в Києві.
Чоловік та жінка не мали готівки, а їжу волонтери надавали на вокзалі лише людям з певних територій.
Допомога надійшла звідки не чекали. Сльози Анни побачив місцевий безхатько.
“Доїхати до Шосткинської громади, яка на той момент перебувала в облозі, було майже неможливо. Росіяни розстрілювали автівки на Московській трасі. Стою, плачу. Підходить бомж. Поцікавився, що у мене сталось. Розповів, що він військовий льотчик. Хотів вступити до армії, але не взяли, бо від нього погано пахне. Сказав: “Хочеш бути як я? Якщо ні, то вставай і йди всім розповідай, що у тебе біда. Тоді може допоможуть. А зараз я тобі принесу матрац, кави знайду. Все буде добре. Доця, не плач!”, – згадує Анна.
Подружжя прожило на київському вокзалі три доби. Потім тиждень – у хостелі, у який допомогли заселитись волонтери.
До Шостки вдалось виїхати у 20-х числах березня. Не дивлячись на небезпечний маршрут, свій мікроавтобус не побоявся надати шосткинський депутат.
У селі першочергово на допомогу Олегу та Анні прийшла староста – Алла Щербань. Вона оформила їм посвідчення ВПО, надала гуманітарну допомогу – речі та їжу. Їх до сільради приносили місцеві мешканці.
Зараз в Ображіївці проживають понад 15 внутрішньо переміщених осіб. Для приїжджих у селі знаходять хати. Це житло, яке не має спадкоємців, або те, яке власники надають у тимчасове користування. “До нас приїздять люди, просять поселити. Ми просимо надати: паспорт, довідку про місце реєстрації, ідентифікаційний код, свідоцтво про народження дитини, або свідоцтво багатодітної родини, пенсійне посвідчення. Дивимось прописку, якщо там – Херсон, або інша гаряча точка, то тут немає й мови про те, щоб відмовити. ВПО пишуть заяви і далі я оформлюю довідку. Якщо людина потребує житла, то ми шукаємо – і знаходимо. Нікому ще не відмовили. Звісно людину має влаштовувати, те що у нас є”, – зазначає Алла Щербань.
Будинки, які надають переселенцям, потребують ремонту. Наводять лад в них перед заселенням люди, які стоять на обліку у центрі зайнятості.
Міська влада Шостки забезпечила на зиму родину Олега та Анни дровами.
Наразі Олег та Анна – безробітні. Знайти роботу в Шостці до повномасштабного вторгнення було дуже складно. А зараз, коли до громади приїхало понад 5 600 переселенців, це майже неможливо. Кількість ВПО на Шосткинщині продовжує зростати. Адже населені пункти Середино-Будщини та Зноб-Новгородщини (вони належать до Шосткинської об’єднаної територіальної громади) ворог обстрілює нещадно кожного дня.
Аби заробити хоч якусь “копійку”, Анна почала пекти та продавати пиріжки.
А ще подружжя посадило навесні грядки. Ображіївці та Шосткинська міська влада забезпечили їх розсадою. Власну городину подружжя також продає. Дуже пишаються своїм врожаєм.
“Подивіться, яка величезна у нас виросла морква! А ось капуста. Раніше я такі качани тільки у супермаркеті бачив і думав, що звичайна людина виростити таке не зможе. Частину капусти ми вже продали. Зараз чекаємо, коли дозріють помідори. Скоро будемо копати картоплю. Поряд ростуть буряки”, – говорить Олег, проводячи екскурсію городом.
Родина розводить кролів, є кури, а також 8 котів. В Ірпені мали одну кицьку, другу врятували з-під Романівського мосту. Ще одну – передали військові з Донбасу. Зараз пухнасті дали потомство.
До 24 лютого 2022 року подружжя працювало на кондитерській фабриці в Ірпені. Вона дуже пошкоджена ворожими обстрілами. До Ірпеня Олег та Анна повертатись не планують. Хочуть вкорінитись на Шосткинщині.
“Туди повертатись немає сенсу. В Ірпені ми жили у квартирі, яку не повністю викупили – продовжували виплачувати кошти. Наш будинок постраждав від обстрілів. Він в аварійному стані. Винаймати житло буде дуже важко, адже зарплати стали нижчими. Та й боюся туди повертатись. Розумію, що зараз в Україні немає безпечних місць, але тут я трохи заспокоїлась. Останнім часом навіть перестала снитися війна”, – говорить Анна.
Олег планує влаштуватись до Нацгвардії. Якщо вдасться, то матеріальне становище родини трохи покращиться. Він наголошує: все пережите змінило їх життєві цінності.
“Посадили біля хати багато квітів, хочемо, щоб у наступні роки їх було ще більше. Я зранку виходжу на подвірﹸя, вдихаю повітря та відчуваю, яке воно свіже! Це сповнює бажанням рухатись далі. Дякуємо всім, хто нам допомагав та допомагає”, – підсумовує Олег.
Читайте нас також в ТЕЛЕГРАМ
Читайте нас також в ІНСТАГРАМ