Нагадаємо, 3 липня окупанти, застосовуючи заборонені міжнародним правом методи ведення війни, з території російської федерації упродовж дня обстрілювали прикордонні населені пункти Шосткинського та Сумського районів.

У Шосткинському районі поблизу с. Ходине Шалигінської громади під обстріл потрапили два транспортні засоби. 44-річна жінка та її 22-річний син, які їхали на мопеді, загинули, 60-річний водій автівки отримав поранення.

Подробиці трагедії того дня з’ясовували журналісти Глухів.INFO.

Ранок 3 липня для 44-річної Тамари Давидової почався з домашніх клопіт, як і зазвичай. Будучи справжньою господинею вона попоралась по хазяйству, спекла запашного хлібу і налаштувалась відвідати дітей, що проживають у сусідньому селі. Тим паче, що і привід видався чудовий – у любої невістки день народження.

Жінка зателефонувала іменинниці, привітала з особистим святом та повідомила, що разом з молодшим сином Сергієм приїдуть у гості.

У Дарії з Тамарою Миколаївною стосунки гарно склались від самого початку відносин з чоловіком. Були теплими, сповненними приємних, добрих, щирих моментів. Тож, дівчина відверто зраділа вітанням, попередивши тільки, що захворів малюк і як тільки дочекається приїзду свекрухи, відвідає лікаря. Від Ходіного до Шалигиного, де проживає молода сім`я, рукою подати. Даша з чоловіком вийшли на вулицю зустрічати гостей. Вони знали, що Сергій з мамою їдуть мотоциклом, тож вслухалися у навколишні звуки, очікуючи характерний рев мотору. Минуло півгодини, а їх і не чутно…

“Ну, деж вони?! Телефонуй мамі”, – занепокоївся чоловік Даші. Схвильована дівчина почала набирати свекрусі, але безрезультатно. Наче вічність тягнулись лише довгі гудки. Тож вирішили не гаяти часу вичікуванням, а податися на прийом до педіатра. Швиденько скочили у машину і вирушили до місцевої лікарні. Дорогою почули вибухи десь вдаличині, але не надали цьому якогось особливого значення, бо за час війни вже звикли до систематичних обстрілів громади. По приїзду до медичного закладу стали випадковими свідками напруженої обстановки там, адже з території відправлялася карета швидкої. Краєм вуха Роман почув, що поспішають у Ходіне. Звісно, думка “щось сталося” набула іншого змісту. Відчуття тривоги зросло. Поки дожидалися лікаря весь час беззупинно телефонували Тамарі Миколаївні і Сергію, але телефон вперто не відповідав. Після огляду Даша навіть забула забрати призначення, тож повернулася назад до педіатра. Через кілька секунд в двері кабінету увірвався Роман, з біллю у голосі ошелевши: “Мами більше немає, маму вбили…”.

Драматизм не вкладався в голові. Даша і Рома відмовлялися вірити в жах, але підсвідомо у них жевріла надія, що це якась несінітниця, хибна помилка. Залишивши малюка матері дівчини, вони на всіх порах помчали у Ходіне. На півшляху побачили, що дорогу заблоковано. Пару застерегли, що далі їхати не можна, адже сталася трагедія – диверсантами вбито жінку і молодого хлопця. Батько Романа, дізнавшись від знайомих, також не знаходив собі місця. А згодов поспішив на місце подій. Під`їхавши, він вкрив тіла загиблих і залишився чекати, коли оперативна група слідчих надасть згоду вивезти їх звідти. До того ж, не дозволяли вивозити тіла, аргументуючи тим, що начебто територія біля полеглих мирних жителів може бути заміновоною. Треба почекати. Наче рік тяглася година, потім – третя, п`ята і восьма, а забрати тіла все ще не дозволяли. Коли терпець увірвався чоловік Тамари Миколаївни заявив про твердий намір вивезти дружину і сина всупереч попередженням. Єдине, що прагнув зробити вбитий горем вдовець, це якомога скоріше знайти спокій душам понівеченим рідним, які з ранку до пізнього вечора пролежали під пекучим сонцем. Через десять годин очікування, емоційних волань до здорового глузду тим, хто не підпускав до жінки і сина, йому все ж таки вдалося забрати тіла і відвезти на розтин до Глухова.

Трохи згодом з`ясується, що група диверсантів намагаючись прорвати кордон, фактично впритул розстріляла місцевих жителів. 22-річний Сергій отримав п`ять кульових поранень, а Тамара Миколаївна – сім. Із заключень паталагоанатома, смерть була миттєвою. У зведеннях військової адміністрації також зазначали про поранення ще однієї особи. Як розповіла Даша, ним був чоловік із Ходіного. Через деякий час після страти матері і сина, він слідував тією ж дорогою на автівці. З ним у салоні перебував пасажир. Побачивши палаючий мотоцикл, чоловік почав розвертатися назад, але і по його транспорту відкрили вогонь. Отримавши поранення він звернув у кювет. Зупинившись, вони вискочили з автівки і вирішили повзком добиратися до села…

Тамару Миколаївну і Сергія ховали у середу, 5 липня. Попри несприятливі воєнні обставини, провести в останню путь невинно вбитих і висловити співчуття чоловікові, синові, невістці прийшло чимало людей: рідні, друзі, знайомі, односельці. В цей день гробову тишу сколихував лише клекіт невщухаючої канонади. Це обличчя війни. Війни без правил. З найбільш ганебним ворогом.

Не забудемо і не пробачимо!

Світла і вічна пам’ять всім загиблим у цій жорстокій війні…

За зверненням всіх бажаючих, хто мав намір підтримати у скрутний час рідних згубленої жінки і її сина, залишаємо номер рахунку: Ощадбанк 5167 8032 4236 7048.

Читайте нас також в ТЕЛЕГРАМ

Читайте нас також в ІНСТАГРАМ

Поділитися в соціальних мережах