Військовим медикам на передовій часто доводиться зашивати рани, зупиняти кров і надавати іншу допомогу під обстрілами чи на великій швидкості в автомобілі. Там, де “гаряче”, часто немає світла, води та зв’язку, але є багато поранених та хворих, які потребують екстреної медичної допомоги.

Артур Тоноян – знаний у Глухові хірург. Присвятивши більше десяти років життя медичній справі, Артур Азатович нині перебуває серед бійців, в самісінькому епіцентрі історичних подій. Він пішов служити Україні своїм талантом від Бога в кінці весни цього року. По-іншому не зміг. Він знає, як потрібні на війні лікарські вміння, тому вирішив не залишатися осторонь. Там, на фронті, він зріднився з бійцями. Для нього воїни – не просто пацієнти: вони його товариші, з якими не раз ділив і труднощі військового життя, і радощі справжньої дружби.

Артур Азатович говорить, що на передовій немає можливості поміркувати та порадитися з колегами, діяти треба тут і зараз. Часу обмаль і треба вкластися. Поспілкуватися досхочу з А.Тонояном не вийшло через щільний графік лікаря та враховуючи обставини, адже зараз він – на лінії оборони!

Лікувати на передовій – це екстремальний досвід, адже знаходитесь в небезпечній зоні. Розкажіть, як це буде військовим лікарем?

Евакуація бійців практично з лінії фронту — це відповідальність номер один для медика. Пораненого необхідно миттєво стабілізувати, зберегти йому життя, поки він потрапить на операційний стіл. Щоб лікувати, потрібна евакуація, а це, як правило, відбувається в екстремальних умовах (поле бою, в БТЛБ їдемо на броні, бо по-іншому не виживеш), під обстрілами. Коротко весь процес неможливо передати словами. Швидкість, ефективність, холоднокровність. Розумієш, що рятуєш життя, не думаючи більше ні про що. Небезпечна зона – це там, де ми зараз знаходимося. Ми тут і живемо, і лікуємо. Ось таке зараз наше буття, до якого треба пристосуватися. Можна книгу написати, як тут на передовій, в новинах не передадуть цього. Тут немає режиму, графіків, тут все по-іншому, потрібно ламати себе, щоб існувати, і в тойже час, бути корисним. Переді мною начмед “трьохсотий”, на евакуації зараз в важкому стані в госпіталі. Начмед іншого бату теж “трьохсотий”. Військовий лікар – це не шоу і не гроші, багато кидають це. Військовий лікар – це відповідальність, умови життя, в яких доводиться існувати, сталеві нерви, і звісно, професіоналізм. Ти повинен знати і вміти все – не важливо, що ти саме хірург – ти тут і всі 24/7.

Скільки поранених доводиться рятувати щодня?

По-різному, залежно від бойової обстановки. Намагаємось вести статистику, але всі сили на рятування – це як особлива своя система, яку намагаєшся ще вдосконалювати. Ми, лікарі, за надання швидкої, максимально професійної допомоги – це наше життя!

24 лютого – як почався цей день для вас?

Жахливо. Я не робив в лікарні і, на жаль, не надав допомогу…я досі ненавиджу себе за це, і за все втрачене в ті часи. Можливо, зараз – це доля, бо я тут з воїнами, щоб і як не трапилось. Хоч я не вірю в долю, бо ми самі її створюємо, я там, де маю бути. І тут я намагаюсь бути кращим. Врешті-решт, що нас не вбиває, робить сильнішими.

Що допомагає вам знаходити сили кожен день?

Віра та надія в майбутнє. Ще треба стільки зробити, стільки виправити помилок, стільком допомогти. Мій син, моя колишня родина. Очі поранених та побратимів – тут все по-іншому, це складно передати. Вижевемо – зробемо інтерв`ю про те, що переживають бійці на передовій. Ви будете вражені.

Чи відчуваєте ви підтримку та допомогу від наших земляків?

Я відчуваю, що я їм винен, і це правда. Я звик давати, а не брати. Підтримка є, і я дякую всім!

hlukhiv.info

Поділитися в соціальних мережах