Дружина загиблого військового Артема Бабенка з Сум розповіла про чоловіка
29-річний військовослужбовець Артем Бабенко загинув 11 серпня 2024 року у Сумах через російський ракетний обстріл. Чоловік любив спорт, свою родину і свою країну – так говорить про Артема його дружина Мар’яна Бабенко. До першого дня народження свого сина він не дожив півтора місяця. Про власну історію кохання та день загибелі чоловіка Мар’яна розповіла Суспільному.
Маленькому Назару другого жовтня виповнився рік. Його мама Мар’яна говорить, білявий малюк весь час цікавиться предметами навколо: “Дерев’яшки, шишечки. Підручні матеріали. Навчився хлопати нещодавно. Коли наліпки клеїмо. Сам навчився, я його цьому не вчила. І танцювати почав недавно. Мені дуже шкода, що Артем цього не бачить всього. Там-то (показує наверх – прим.ред.) він бачить, я в це вірю”.
Артем Бабенко – тато Назара та чоловік Мар’яни був військовим 117-ї окремої бригади територіальної оборони. Мар’яна говорить, що син дуже схожий на свого батька.
“Йому треба бути в русі, рух – це життя, да, Назар? Цим він пішов в папу, бо папа любив спорт, смачний віскі, книжки, нас, мандрівки й свою країну, ось так ось”, – каже Мар’яна Бабенко.
Артем і Мар’яна познайомилися під час навчання в університеті. Жінка згадує: на той момент в неї були стосунки з іншим хлопцем, і з Артемом вони деякий час просто спілкувалися. Додає, згодом з’явилися почуття.
“Я була старша на курс, почала допомагати йому виконувати роботи. Пам’ятаю, як я йому допомогла, а він приніс шоколадку “Корона”. І такий: “Дяяяякую”. Ну все, потрошку почали гуляти в спільних компаніях, а потім я відчула, що щось уже сердечко йокає туди, куди не треба”, – згадує Мар’яна.
У 2018-му закохані разом поїхали за кордон. Освідчився Артем Мар’яні у Парижі. Одружилися вони за рік, у 2019-му. А з січня 2020-го чоловік пішов служити у 107-му реактивну артилерійську бригаду. Початок повномасштабного вторгнення військовий зустрів у складі 117-ї бригади ТРО.
“І в перші дні він був один із тих, хто там на артучилищі був. Він один із тих людей, які захищали Суми. Був момент, коли Тьома мені дзвонить і каже: “Сьогодні можу померти, тому що вони (російські війська – прим.ред.) заїжджають в Суми і нас можуть обстріляти. Слава Богу, тоді вони вижили”, – говорить Мар’яна.
11 серпня 2024 року російські війська атакували Суми ракетою. Артем був в місці, куди влучив боєприпас.
“Я пам’ятаю, що він мені пише: “Летить КАБ на місто – сховайся”. Я ховалась в коридорі, чула, як воно летить над моєю головою, потім воно ударило, я почала шукати – де, що, куди, з якого боку? Тому що я чула, що воно там десь”, – згадує Мар’яна.
Вибух того дня у Сумах пролунав близько 17-ї години – після цього Артем на зв’язок більше не виходив.
“Пишу йому, пишу, він не відповідає. Я туди поїхала з малим дивитися, як там, що там. Сказали, що там завал і там капець. Потім я поїхала додому, туди приїхав наш кум, пізніше він розказав, що він його особисто виносив на руках, що він мертвий”, – згадує Мар’яна.
Поховали Артема Бабенка 15 серпня, разом із ним у той день прощалися ще із п’ятьма його побратимами.
“Я, мабуть, не розуміла до кінця, що відбувається. Ну як не розуміла: я згадую його в морзі й зразу все стає на свої місця, але, мабуть, мозок ще не сприйняв: типу він там поїхав, наприклад. Він раніше, коли служив, міг не бути вдома, я звикла до цього, але він телефонував, він писав, а зараз такого немає. Кажуть, з часом стає легше. Ніфіга не легше – важче і важче і важче. Розумієш, що він не подзвонить, не прийде”, – ділиться Мар’яна.
Батьком Артем встиг побути кілька місяців – на момент його загибелі Назару не було й року. Мар’яна розповідає, до першого дня народження сина тоді готувалася завчасно.
“Ми планували святкувати це свято, я замовила повітряні кульки з Китаю, ось так вийшло, що не святкували. Він мені казав: “Мене смерть переслідує”. В Краснополі він колись пішов до вбиральні, вибачте за такі подробиці, він вийшов, а туди прилетів снаряд”, – згадує жінка.
Мар’яна говорить: вдячна за те, що в її житті був Артем. Нині вона потроху планує своє майбутнє: завершити будівництво дому й зробити в ньому ремонт, водити сина на тренування, з’їздити в Карпати, зайнятися спортом.
“Я хочу жити своє життя і життя свого малого. Приходжу до нього на кладовище, кажу: “Я за тобою сумую, але я до тебе не хочу, я хочу жити, хочу бачити, хочу кожного дня прокидатися і пити каву”. А потім кажу йому: “Я постарію, помру, до тебе прийду в гості, а ти будеш завжди красивий, завжди гарний і усміхнений”. Життя дається, треба його жити, незважаючи ні на що, абсолютно”, – говорить Мар’яна.
Артема Бабенка відзначено орденом “Богдана Хмельницького” III ступеня, “Хрестом Сил територіальної оборони”, нагрудним знаком “Ветеран війни” та посмертно надано звання “Почесний громадянин міста Суми”.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ