“Дуже болить, який він вернеться”. Любов Скляр із Сум понад рік чекає сина з полону
Любов Скляр із Сум понад рік не бачила свого сина В’ячеслава, воїна 57-ї бригади. Вона розшукала його в полоні по фото, які знайшла в інтернеті. Від побратимів дізналась, що востаннє син був у Новотошкіському на Луганщині. Зв’язок з ним обірвався 21 квітня минулого року. З того часу жінка щодня очікує на його повернення.
“Це кімната мого сина, ми на нього дуже чекаємо. Ніхто не займає цю кімнату. Він у нас Лев по гороскопу, це його лев його чекає, його іконки”, — показує кімнату сина В’ячеслава кореспондентам Суспільного жінка.
Розповідає, що 24 лютого минулоріч вони були у Німеччині. Син одразу вирішив повернутись в Україну: “До Сум він не міг добратись, зупинився у Тернополі і через 2-3 дні, тиждень йому вистачило, щоб він оформив документи і по мобілізації став на захист своєї Батьківщини. Ми з ним домовилися, щоб зранку і після обід він писав. Він писав мені весь цей час”.
Зв’язок із сином пропав торік після 21 квітня. Пізніше жінка дізналась, що син вступив до 34 батальйону 57-ї бригади, який обороняв Новотошківське на Луганщині. На зв`язок з родиною через повідомлення у травні вийшов побратим сина.
“Хлопці залишились в підвалах. Визволити їх не було можливості. Слава не міг вийти зі мною, бо був поранений в ногу”. Далі він пише: “Вибачте, нас відправляють назад”, і зник”, — пригадує пані Любов.
Далі розшуками сина вона займалась сама. Їздила до Тернопільського військкомату, звідки призвали сина, зверталась до поліції та прокуратури. І весь час не мала ніяких новин. Через пів року після зникнення сина жінка в інтернеті знайшла фото, на якому впізнала свого Славу.
“Я даю гарантію, що це мій син. Дуже побитий, але… квітень місяць. Новотошківське направлення. Ще його командир, лейтенант підтвердив, що на фото, відеоматеріали, що це наш хлопець”, — каже жінка.
Через рік після зникнення сина Любов отримала офіційне сповіщення через військкомат, що син у полоні: “Написали заяву на акт розслідування про полон і чекаємо. Тільки пишемо листи, листи, листи, листи. Дуже тяжко, хотілося б, щоб влада і відносились до нас до родичів, які розшукують”.
Якщо пропав зв’язок із воїном, говорить заступник начальника обласного центру комплектування Євген Варламов, рідним для початку треба звертатись до центру комплектування за місцем проживання воїна: “На підставі цього звернення буде зроблений письмовий запит на військову частину для того, щоб ми отримали статус цього військовослужбовця. Організовуємо комунікацію з національною поліцією, з національним інформаційним бюро”.
Кожного обміну, каже Любов Скляр, чекають, що обміняють тих, хто був разом із сином, аби дізнатись хоча б де саме він перебуває:
“Всі ми його дуже чекаємо, кожен день говоримо про нього, дуже болить, який він вернеться з полону. Також його поранення. Одразу реабілітація, ми готові всі йому допомогти, сподіваємось, що він витримає все це”.
Мама полоненого ділиться, що весь час мріє про той день, коли син буде вдома і вже має подальші плани. Тут його чекають на тому ж місці, де і залишив берці та випрані речі. І хоча розголошувати дані не радять у Координаційному штабі, який займається обмінами, говорить жінка, потрібен розголос, аби про їхніх рідних не забували: “Щоб влада звернула увагу на цих хлопців, які давно в полоні, якось їх треба повертати, 57-ма бригада з луганського напрямку. Зараз три людини за рік полону тільки обміняли. Ми чекаємо кожний день, кожен божий день, кожну хвилину якусь звісточку про наших хлопців”.
Читайте нас також в ТЕЛЕГРАМ
Читайте нас також в ІНСТАГРАМ