Екскурсія за лаштунки: як працює Сумський національний театр імені М. Щепкіна
У Сумах за майже два десятки кілометрів до лінії фронту продовжує працювати Сумський національний театр імені М. Щепкіна. Попри повітряні тривоги, обстріли та відключення світла, тут ставлять прем’єри, проводять екскурсії за лаштунками й збирають глядачів, розповів Суспільному генеральний директор театру Дмитро Некрасов.
Як працює театр під час війни, чому актори залишаються в прифронтовому місті та що глядачі шукають у виставах сьогодні – дізналось Суспільне.
Гримерні кімнати, костюмерні та механізми сцени – усе це залишається невидимим для глядача, говорить учасниця екскурсії до Сумського національного театру імені Щепкіна Марія. Цього разу вона та ще близько 20 охочих побачити, що відбувається за лаштунками театру.
“Театр – це простір, де можна розвиватися, створювати власну картинку, розуміти, відчувати, бачити цей емоційний інтелект, який видають актори, який сенс закладають саме режисери, дивитися і просто кайфувати від цієї картинки”, – говорить Марія.
За лаштунками професійного театру, каже Дмитро, вперше.
“Якщо коротко, це те справжнє, що можна відчути зі сцени, від людей, а не через екран. Хочеться тепер після цієї екскурсії сходити, так точно”, – ділиться враженнями учасник екскурсії.
“Не дивлячись на те, що ми вже тут бували на екскурсії, але від директора театру ми почули дуже багато, більше цікавого і більш поглиблено. Тому, що він повів нас в ті місця, куди не можна ходити іншим людям. Наші студенти з музичного мистецтва, сценічного мистецтва, художники – всі вони побачили, що можуть тут працювати”, – говорить заступниця директора навчально-наукового інституту культури і мистецтв Єлизавета Шумакова.
Того ж вечора на сцені театру — “Тіні забутих предків”. За лаштунками готується до ролі Палагни Світлана Кулик. Акторка говорить, її завдання аби глядач відчув українську культуру.
“Це велика відповідальність, перш за все. Це, знаєте, абстракція така від усього, ти приходиш на роботу і маєш робити роботу. І ти забуваєш про те, що навколо тебе і це ще більше підштовхує тебе на більш продуктивну роботу. Мотивує те, що ми своєю працею допомагаємо всім хто на фронті, ми допомагаємо дівчатам, хлопцям, донати збираємо як можемо”, – каже Світлана.
У ролі мольфара цього разу Юрій Кулик. Хвилювання перед виходом на сцену, говорить, є завжди.
“Ми живі люди, якщо немає цієї ноти хвилювання, мені здається, що це вже якийсь штучний актор, несправжній. Театр для мене сьогодні – це сенс мого життя”, – каже Юрій.
Додає, у цій професії він близько 20 років. Нині ж залишатись тут в умовах війни – це свідомий вибір.
“Непроста річ, звісно, але все ж таки, моє внутрішнє «я» підказує мені, що я повинен бути тут і приносити користь нашим людям. Тому, що їм нелегко і ми можемо своєю діяльністю облегшити і надихнути їх саме в цих жахливих умовах для життя”
Закохану дівчину Марічку грає Дарія Некрасова. Для неї театр – це і сцена, і спосіб допомагати захисникам. Глядач під час вистави, каже акторка, має зануритися в атмосферу і відволіктися від реалій війни: “Подивитись на класику по-новому, зануритися в цю атмосферу, бо атмосфера буде дійсно нереальна, цікава, загадкова, драйвова”.
Робота під час війни, додає акторка, це можливість абстрагуватися, незважаючи на тривоги і вибухи.
“Це погано змиритися. З “шахедами”, з усім змирилася. В мене дитина є мала і я все одно себе позитивно налаштовую. Коли читаєш, що летять там КАБи, чи щось – це не до нас! Все буде нормально”, – говорить акторка.
Вперше з початку повномасштабної війни в театрі Каміла. Каже, вирішила прийти, аби відволіктися від думок про війну: “Це місце сили, яке буде надихати”.
Півроку тому, говорить в.о. генерального директора театру Дмитро Некрасов, йому запропонували переїхати працювати до театру в іншу область, але порадившись з дружиною вирішили залишитись в Сумах.
“Саме тут ми почали створювати вистави, котрі мають успіх, тут команда, котрій можна довіряти, тут люди, з котрими не страшно, тому ми відповідальні за цих людей. Ми намагаємося бути родиною мистецькою”, – пояснює Дмитро.
Попри близькість до кордону й обстріли, театр не зупиняє свою роботу, додає керівник. Вони працюють на генераторах і під час відключень світла.
“Я не пам’ятаю, як працювати не в умовах війни. Ми намагаємося зараз багато створювати для того, щоб елементарно показати, що ми живі, не дивлячись на те, що ми за 20 кілометрів до ворога. Ми можемо обігріти, обійняти, поцілувати. І кожна людина у котрої немає світла вдома, може прийти і отримати світло в нашому театрі”.
Нині у репертуарі театру — 55 вистав, говорить директор. Через обмеження у використанні великої зали більшість із них показують на малій та експериментальній сценах. У березні глядачам планують представити вісім постановок, а до Міжнародного дня театру, 27 березня, запланована прем’єра музичного шоу “KoLo”. Також Дмитро Некрасов розпочав роботу над постановкою трагедії Вільяма Шекспіра “Гамлет”. Орієнтовно у квітні театр готує ще дві прем’єри – “Антігону” в постановці харківського режисера та пластичний перформанс “Voltage” – проєкт про життя українців в умовах блекаутів.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ