“Геноцид на кордоні”: школярі на Сумщині зібрали спогади очевидців про Голодомор 1932-33 років
У Басівській школі Сумського району школярі створили проєкт “Геноцид на кордоні”. Вже більше як 12 років учні школи збирали спогади односельчан-очевидців Голодомору 1932-33. Нині очевидці геноциду вже померли, а їх спогади показують школярам, передає “Суспільне”.
Пані Валентина – директорка Басівської школи. 12 років тому вона очолювала місцевий пошуковий загін “Спадщина”. Разом з учнями обходили подвір’я двох сіл – Басівки та Локні, щоб зібрати свідчення тих, хто пережив Голодомор 32-33-го.
“Ми спочатку записували все в зошити, в блокноти, потім коли з’явилися телефони ми почали записувати на телефони, а у 2007 році на ювілей школи нам подарували камеру і тоді вже ми людей свідчення записали, але не всі погоджувалися відкрито про це говорити, навіть у 2008-2009 році. Навіть діти цих бабусь, які давали свідчення, вони не знали про це”, – розповідає директорка школи Валентина Фегер.
Усі люди на відео вже померли, але їхні спогади, говорить директорка школи – тепер показують школярам. На одному з таких відео мешканка села Локня Віра Фесенко розповідає:
“По сусідськи жили і в них були діти. Я в хату побігла по галети, а вони сиділи біля забору , поки я галетів узяла – вийшла, а вони вже готові. Я пішла, підняла, Маруся-Маруся, а Маруся вже очі під лоб пустила і готова. І оце повально по 10 душ із двора. І тоді звозили. Запряжуть поводу, поскладають у чому сиділи: у полотняному, босі, яке голе, багато дітей”.
Бабуся пані Тетяни – одна з тих, хто дала свідчення для пошуковців. У 1932 році Зибалевій Феоні було шість років. Вони жили у сусідньому на той час російському селі й прихистили у себе українську родину.
“В її родині було дев’ятеро дітей і її мати ще виховала трьох дітей сиріт і в роки голодомору вони врятували сім’ю із Миропілля. Сім’я мала семеро дітей і вони не дали їм померти голодною смертю. Бабуся говорила, що її мати, коли готувала хліб, готувала їжу, то вона завжди ділила всю їжу порівну”, – розповідає онука Феони Зибалевої Тетяна Сердюченко.
З Басівки до Російського кордону коротким шляхом – близько двох кілометрів. Там голоду не було й українські селяни могли виміняти продукти. Такі згадки мають у шкільній бібліотеці, де розгорнули експозицію у пам’ять жертв голодомору.
“Тут уже спогади надруковані, але й залишилось те, що бабусі писали самі. Діти починаючи з 6-7 класу, ми ходили до Марії Дмитрівни, знаєте не для того, щоб щось записати та кудись включити, а щоб діти доторкнулись, щоб вони відчули це. Щоб потім як стануть дорослими вони могли передати. А ось я бачив, я чув”, – розповідіє керівниця шкільного гуртка “Юні екскурсоводи” Наталія Данилевська.
Директорка школи говорить, як свідчили очевидці, у Локні за час голодомору з майже 2500 мешканців загинуло понад 800.