Глухівчанка написала книгу, яка змушує сміятись навіть у маршрутці
Її читають у метро, потягах і маршрутках — і регочуть. Навіть у найважчі дні ця книжка здатна подарувати чисту радість.
«Я навмисно читав її потроху, щоб розтягнути задоволення. Читав і реготав. Реготав у метро, на другій полиці поїзду чи у маршрутці» — так починається емоційна рецензія на книжку Наталії Плужник «Базар на станції Безкінечна». І це не перебільшення — її справді читають на ходу, але в голові відкривається цілий світ.
Наталія Плужник — авторка з Глухова, яка нині мешкає у Конотопі. Журналістка, медик, доброволиця, мама. Усе, про що вона пише, — не вигадане, а пережите. Робота в лікарні, спроба переїзду до Києва, служба у медпункті під час війни, життя у майже заблокованому Глухові 2022 року — усе це є у її текстах.
Книга «Базар на станції Безкінечна» — це збірка оповідань, але її світ настільки зв’язаний загальною інтонацією, мовою і персонажами, що сприймається як велике цільне полотно.
«Це енциклопедія провінційного життя», — так її називає один із читачів. І додає:
«Людина з Підволочиська чи з Ладижина читатиме, наче про себе і про своє оточення».
У цій книзі багато іронії, але вона ніколи не глузлива. Герої Наталії Плужник — смішні, незграбні, трохи дивакуваті, але завжди живі. Авторка не насміхається над ними — вона їх любить, і тому може бути з ними чесною.
«Поганий би редактор узявся сапати цей степовий квітник, але, сподіваюся, Наталії трапиться хороший, який збереже її перлини многоцінні», — пише рецензент Владислав Івченко. І справді, мова книжки — один із її найбільших скарбів. Жива, суржикова, неправильна з погляду граматики, але абсолютно правдива.
Оповідання Наталії можна порівняти з добрим кіно. Усе видно перед очима: базар, коридори лікарні, кухню з розчинною кавою, морозиво в кульку, нічні розмови і недомовки. Зараз авторка працює над сценарним проєктом разом із родиною Лукічів — і цей союз виглядає дуже перспективно.
Особливо вражає, що Плужник не вигадує драму, не тягнеться до містики чи гіпербол. Вона бачить життя таким, яким воно є, і вміє побачити в ньому тепло й сміх, навіть коли важко. «Смерть тут теж присутня, але не як трагедія, а як тло, на якому відбуваються події життя».
Є в книзі й моменти щему. Наприклад, оповідання про санітара Кречета, написане з такою любов’ю, що, за словами рецензента, «я аж сльозу пускав. Думаю, будь-який батько мріяв би, аби донька писала про нього з такою любов’ю».
А ще ця книжка — дуже тілесна, вітальна. Її герої багато і з насолодою їдять, кохаються, мріють, сваряться, пліткують і, попри все, живуть. І, читаючи, починаєш жити з ними — в їхній мові, їхньому побуті, їхньому гуморі.
«Pluzhnyk Nataly — це ім’я ви запам’ятаєте», — резюмує автор рецензії.
І справді, ви не забудете цю книжку — бо вона з тих, що гріють довго.
Де знайти книгу?
Офіційно збірка ще не видана, але Наталія Плужник щедро надсилає її всім охочим у pdf. Зв’яжіться з нею у Facebook — і відкрийте для себе цей незабутній світ.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ