Глухівська майстриня поділилася секретами старовинного ремесла
Галині Яківні БИРЮК – 75. Проте, як на свій вік, вона досить жвава і доволі сучасна. Ніколи не сидить без діла. То висаджує біля садиби троянди, петунії, чорнобривці, то вишиває бісером чи пряде. Запевняє, що справжнє життя для неї почалося, як вийшла на пенсію. З’явилося більше часу для занять улюбленою справою. Ще з дитинства від старших сестер навчилася шити, вишивати, в’язати. А тепер ще й оволоділа бісероплетінням. Красуються вишиті нею образи Богоматері у квітчатих рушниках, створених власноруч. Проте з особливою гордістю демонструє журналістам «НЕДЕЛИ» на собі жилетку з овечої шерсті, яку сама сплела.
Ниток для неї не купувала: виготовляє їх на старовинній прядці. І хоча нині такий раритет можна побачити лише по телевізору чи в музеї, він не припадає пилом, а займає центральне місце в спеціальній кімнатці та час від часу оживає в умілих руках. Любов до цього ремесла мисткині привила її мати, тому продовжувати родинну традицію рукодільниці особливо приємно.
Тоді, каже, в селі майже в кожній хаті був цей інструмент. Наші предки пряли вовну, з якої робили нитки. А з них плели різні речі. Так, домотканому одягові надавали магічної сили: вважалося, що через нього передаються різні хвороби, лінь або, навпаки, – доброта, чесність, спритність. Тому перевагу надавали виготовленому рідними – матір’ю, дружиною, сестрою. Раніше матеріалом для нього частіше слугував льон. Та з ним мороки більше.
– Я з овечої, кролячої та навіть собачої шерсті нитки пряду. Молодшою, у лихі 90-ті, тримала баранів та кролів пухових. Тоді носки, і рукавиці, й шапки, і светрики своїм дітям в’язала. І на продаж було. Виживала, як вміла. Мій начальник говорив: «Дивись, як вони в селі фінансові проблеми рішають». А це ж справа нелегка. Багато часу й витримки треба. Вовну ж необхідно постригти, прочесати, перескубти, помити у кількох водах, висушити, потім попрясти, а тоді з тих ниток сплести щось. Була в мене й електрична прядка, та зламалася: багато працювала. А вже згодом дістала з горища старовинну. І пряду в основному взимку, як сумно стане в хаті, щоб час швидше йшов. А колись вона мене рятувала і фізично, і душу лікувала, заспокоювала. Як якість проблеми, так починала крутити колесо – забувала про все: що треба їсти та відпочивать. Засинала від втоми на ходу, – ділиться жінка.
Звичайно, таке заняття не для нервових. Трохи перетягнув нитку – буде товста і нерівна. У цій справі треба набиту руку і терпіння, запевняє майстриня, яка відчуває своє знаряддя праці вже інтуїтивно. Здавалося б, така монотонна робота втомлює, та жінку навпаки вона підбадьорює. А готові вироби віддячують теплом, дарують насолоду від споглядання на них. Так, прикрашають теплі пледи з вовни крісла та диван. Говорить, спочатку задумала зробити килимок на підлогу, а потім готовий виріб приміряла на крісло – вийшло оригінально. А жінка любить, щоб не як у всіх. Тому зв’язала ще один і на диван теж. Помітивши таку красу у прялі, знайомі та сусіди завжди дивуються. Думають, що в інтернеті замовляла. «Мені приємно, коли інші захоплюються моїми виробами. А я люблю своїми руками робити. Так і з покривалами. Купила в секонді килимок: візерунок сподобався. Подивилась на нього і гачком неплела окремих елементів, а потім з’єднала їх докупи. Тепер любуюся. Як щось захочу, то вже мене не зупинити. День і ніч буду сидіти над ним, поки не зроблю», – каже пані Галина.
До речі, щоб виріб не втратив чудодійної сили, треба дотримуватися повір’їв наших пращурів. Так, наприклад, прясти в п’ятницю не можна. У неділю ввечері вносили прядку, з понеділка по четвер пряли, у четвер увечері виносили. Так, 27 листопада, на Пилипів день жінки збиралися разом і пряли. А про тих господинь, які лінувалися, казали: «У ледачої прялі нема сорочки».
Також відомо, що окремі предмети ткацтва використовувалися в народних обрядах. Для того, щоб дівчина була доброю прялею, їй при народженні відсікали пуповину на гребені. Коли батьки хотіли, щоб у них у майбутньому народжувалися дівчата, пуповину немовляті відсікали на кужелі.
Мистецтво прядіння відроджується в сучасному суспільстві. Люди знову відкривають для себе унікальні якості вовни.