“Боїмося, ну город все рівно спасем”. Хто і чому залишається на прикордонні Сумщини
Село Кровне Сумського району входить в перелік населених пунктів, мешканці яких підлягають обов’язковій евакуації. Волонтери і поліцейські провели рейд, аби з’ясувати, хто залишається у Кровному і чи потрібна їм допомога в евакуації. У рейді взяли участь і кореспонденти Суспільного.
У Миколаївській громаді, з кількох її сіл 31 травня була оголошена обов’язкова евакуація жителів. Евакуюватися мають, зокрема, і мешканці обох сіл Кровненського старостинського округу. Але там залишається близько половини людей з тих, які жили до вторгнення, розповідає бібліотекарка села Кровне Олена Дем’яненко.
“Якщо є куди виїжджати, є кошти, то безпека перш за все, а якщо в місті квартири від 10 тисяч, це мало-мальські, то людині, і навіть мені, з простою зарплатнею, мінімальною…”, — говорить Олена.
Олена Дем’яненко знає, хто з місцевих жителів залишається вдома, і допомагає скласти список для з’ясування потреб в евакуації.
Представники поліції та волонтери виїжджають за адресами. Ігор Литвиненко працює у Червоному Хресті, розповідає: за запитом місцевих громад і військових постійно моніторять ситуацію щодо евакуації у прикордонних селах.
“Залишились ті, хто або за городом дивиться, доглядає, або вже виїхав і повернувся на деякий невеликий час. Якщо повертаються, то саме на город, тимчасово, речі якісь забрать, ненадовго дуже. Хто б повернувся не постійній основі – я таких не знаю”, — каже волонтер.
У деяких дворах нікого немає, з’ясовується, що люди вже виїхали. А тут живе Раїса Сорока з чоловіком. Жінка каже: поїдуть звідси тільки якщо вже не буде вибору. Її сусідка Ніна Ковальова теж такої думки. “Якщо ж вже буде таке вже невиносіме, як в Хотіні, тоді вже будемо планувать. Поки терпимо, будемо сидіти”, — каже жінка.
Сім’я Олени Білокур виїхала в інше село, але майже щодня приїздять на город. “Ми все повивозили. Ну а на город треба їздити. Приїжджаємо, бо будемо голодні”, — говорить Олена.
Олена Мірчина на початку червня виїхали з чоловіком у Суми, але у село приїздять постійно.
“Треба щось їсти. Може всі будуть вертатися та будемо ділитися картоплею та морквою. В мене город, он шарую, там залишилось трішки кабачки. Хтозна, може буде все хорошо, а городи в людей всі жуки поїли, а спасти хоч трішки. Боюся, уповаю на Господа. Якщо судилося мені вмерти у війні – умру, умру і в місті або тут, якщо мені так судилося”, — каже жінка.
Пані Олена розповідає: живуть на дачі у знайомих, із собакою інше житло знайти неможливо.
“Кажуть, не можна, а я рятую. Хай мені нічого не платять, я навіть відмовлюся від грошей, зате я буду з картоплею, з капустою, там така красива, і броколі, і цвітна, і морква, і бурячок. Ну що бахкає – ну, боїмося. Уповаємо на господа і уповаємо далі, ну город все рівно спасем”, — додала пані Олена.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ