«І один у полі воїн, якщо він у каное». Історія єдиного в Україні майстра унікальних човнів
Каное дуже популярні в Канаді та США, а в нашій країні їх історія тільки починається. Човни сумського майстра вдвічі швидші за байдарки, а виглядають вони наче дорогі музейні експонати. Як після Сибіру опинився у сумській промзоні та чому вірить у свою справу — розповів Цукру Андрій Яковлев — єдиний на всю Україну майстер, який виготовляє човни за американською технологією.
Точка збирання
— Ви самі сюди дорогу точно не знайдете, і не намагайтеся. Я вас у центрі підберу, лише дочку до басейну завезу зранку, — говорить нам Андрій телефоном, майстерню якого ми хотіли шукати самостійно. Через годину старенькою «Тойотою» він везе нас кудись за Хімзавод.
Розповідає, що саме таку машину довелося купити влітку, бо у неї надійні рейлінги, і тепер можна возити на даху матеріали для каное прямо з Карпат. А ще — транспортувати родину та свій власний човен до води й таким чином доводити потенційним покупцям, що це не проблема.
— Кажете, що Цукр пише про людей, які лишаються і знаходять себе у Сумах, а я після того, що в Карпатах побачив, хотів з України тікати. Сумна картина там з вирубками, на жаль.
Повертаємо за Хімпромом направо і певний час їдемо лабіринтами промзони, доки не зупиняємося перед великим гаражем, в якому працює Андрій. Розповідає, що навколо є й інші майстерні — поряд приміщення орендує непоганий столяр, а трохи далі — люди, що займаються керамікою.
— Прямо тут було звалище медичних відходів, коли воно загорілося, я викликав пожежників. Це все загасили, зібрали та кудись у Тепличний відвезли.
Паркуємося й Андрій заводить нас у свої володіння. Під стелею закріплений його найперший човен — каное, розписане у стилістиці чорного вігваму з серіалу «Твін Пікс», великим фанатом якого Андрій себе називає. Під ним — човен, над яким робота зараз триває. Хазяїн майстерні демонструє одразу свою гостинність — бере сокиру і виходить на вулицю нарубати дрова. Вкидає їх до буржуйки, додаючи свіжої тирси, і майже одразу в приміщенні стає тепло.
«Шліфуй або ж помри!»
Човен «Твін Пікс» був першим, і на ньому я всіляко експериментував: випробовував нові фарби. Зараз це вже п’яту фарбу ви бачите. Пишуть, що навчив мене робити човни товариш із Німеччини, але треба уточнити, що насправді він не є німцем.
Я сам народився у Німеччині — батько був військовим. Далі перебралися на Сахалін. А останні чотири класи я вже відходив до школи у Сумах. Потім вищу освіту здобував у Києві, де винаймав квартиру разом із цим Костяном, про якого пишуть, що він з Німеччини. Хоча він туди не так давно перебрався. Після диплому я працював фінансистом у банку, був аналітиком у казначействі. Через певний час не витримав і втік звідти, відкрив свій маленький бізнес — службу доставки з-за кордону. У банківській сфері для мене найважчим було поступове усвідомлення того, що це фактично законний спосіб пограбування людей.
Цей Костя з часом переїхав у Сибір до своїх батьків. Там у німців є свої волонтерські проєкти, завдяки яким він поїхав до Німеччини, де навчався будувати каное. Він повернувся і збудував собі човен. У 2011 році я поїхав до нього у Сибір. Там неймовірна природа, серед якої я побачив його каное і подумав: «Це круто!». Ми пройшлися по річці Єнісей і я переконався, що мені теж потрібен такий човен.
Повернувшись до Сум, я побудував з допомогою Кості, який цілий рік мене консультував по ватсапу, один човен, потім інший, а далі став думати, що можна було б не лише для себе їх робити.
Я ще іншого свого товариша залучив до цієї справи, але якось із ним не склалося довго попрацювати. Без наставника нічого не вийде, звісно. Крім Кості за порадами я звертаюся електронною поштою до американського майстра, справжнього гуру своєї справи Роллена Турлоу, портрет якого висить у мене на стіні. Він зробив уже тисячу човнів. У нього ж я купую всі бронзові гвіздки, латунні болти, тканину для каное, тому що у нас цього всього придбати неможливо. Про поради його треба питати максимально конкретно і коротко — якщо правильно поставити запитання, то отримаєш на нього правильну відповідь. Якось запитав у нього щось про фарбу і він філософськи відповів: «Це довгий шлях».
Багато нюансів доводиться самому відкривати для себе, лише на чужому розумі все одно не вийде нічого побудувати
А ще я засумнівався якось, чи правильним є те, що багато часу приділяю шліфуванню деталей. І про це я написав Роллену. Він відповів мені словами: «Вітаю у клубі любителів якісного шліфування» і додав фото з табличкою «шліфуй або ж помри!».
Один у каное
Коли ми з напарником пішли різними дорогами, то мені лишився наш перший човен, а він собі забрав другий. Одному було спочатку важко працювати та були думки, що все закінчиться. Я знав, що великий процент бізнесів, які на ранньому етапі розділялися, дуже швидко зазнавали фіаско. Але коли майже вийшов на фініш із третім човном, то зрозумів, що здатен самотужки довести справу до кінця.
Тоді ж у мене закінчилися фантазії про супербізнес, який принесе вже завтра купу грошей, а натомість прийшла справжня любов до своєї роботи.
Коли став працювати без напарника, довелося більше підключати голову — думати, як прибити чи приклеїти деталь, яку ніхто не тримає. Проте я ні з ким не сперечаюся в майстерні, як і що потрібно робити. А ще у мене багато часу для самоаналізу. Темпи виробництва, звісно, у мене обмежені. Одночасно я можу займатися двома-трьома човнами. Якщо бізнес буде розвиватися, то з помічниками можна буде нарощувати продуктивність.
Перший човен будувався приблизно три місяці. Останніх два я майстрував рік.
Багато чого зміг удосконалити та двічі міняв на каное фарбу, але у підсумку вийшло те, що треба. Усі деталі для човна роблю сам із дощок та бруса. Можна було б, приміром, готові сидушки замовляти з США. Я для проби купив чотири штуки по 50 доларів, але мені дуже не сподобалося волокно на них — воно тоненьке і з часом прогинається. Я тепер сам плету ротанг. Це волокно у мене виходить справжнім і виглядає живим.
Каное відрізняється від звичних байдарок
Різновидів каное є дуже багато — одні довші, інші короткі, є з кілем і без кіля. Поки я будую лише одну універсальну модель човна, хоча хотілося б опанувати ще дві: для великої родини й коротку — для рибаків. Каное суттєво відрізняється від звичних вже для наших країв байдарок/каяків:
1. У каное ви можете посадити велику сім’ю.
2. Шум і швидкість — каное може рухатися ледь не вдвічі швидше за байдарку і настільки тихо, що птахи й риби не чують його і підпускають до себе впритул.
3. Ви можете покласти у каное більше речей і завжди матимете до них доступ.
Одним словом, для родини вони підходять ідеально. В Америці всі молоді люди починають з каяків, а коли у них з’являються сім’ї та діти, відразу переходять на каное. І зараз я розумію, що в Україні епоха таких човнів не за горами. Оскільки попит на каяки зараз росте, то неодмінно з’явиться і зацікавленість в каное. Хто кілька років назад чув про ті ж SUP-дошки? Все буде, потрібно лише зачекати. А ще ви будете в центрі уваги, бо такого човна, як у вас, точно не буде на всій річці. Люди реагують на каное дуже позитивно, як правило. Особливо, коли дізнаються, що воно зроблене руками.
Хтось купує для походів, а хтось для інтер’єру
Мої каное коштують 4500 доларів. Хоча на чорну п’ятницю я робив знижку 10%. Замовники бувають різні. Хтось купує човен для походів, а хтось жодного разу не спускав його на воду — каное в інтер’єр просто добре вписалося. Подарували на ювілей і воно стоїть зараз, як прикраса. Усі мої човни, а їх поки було сім, продані в Україні. На експорт не доводилося працювати, адже в багатьох країнах є свої майстри.
Перший човен ми продали у 2015 році з величезною знижкою, фактично по собівартості.
Тоді ми з напарником перестали вірити в те, що робимо. Мені цікаво було б відстежувати історію моїх човнів — із радістю б влаштував невеликий «туристичний зліт» на якомусь озері, де всі мої клієнти зібралися і проводили час. Поки ще це не дуже реально виглядає, але хто зна.
Коли я починав, то каное могли дозволити собі фактично звичайні люди. А зараз курс долара інший, то не дивно, що мої човни здебільшого опиняються в Конче Заспі або подібних місцях. Мені довелося прийняти факт, що клієнти зараз — це добре забезпечені люди. Зменшити ціну на човни я не можу — матеріали дешевшими не стали. Зараз я витрачаю на один човен 1500 доларів, які потрібно вкласти в деревину, гвіздки, лаки та фарби. Якщо купувати дерево гіршої якості, то і результат буде поганий.
Як вийти заміж за генерала
Коли я починав будувати каное, я вже був одружений. Мало того, вже народилася наша старша донька, якій зараз вісім років. Дружина ніколи не говорила мені, що я маю кидати це захоплення. Хоча зрозуміло, що інвестицій у справу зроблено дуже багато — це станки, обладнання. Лише пилка коштує 400 баксів.
Бувало, що одночасно я будував два човни — це двічі по 1500 доларів, які потрібно вкласти в деревину, плюс фарби. Зараз я приблизно вийшов у нуль. Правда, доведеться скоро знову потратитись. Коли у чоловіка є хобі, яке забирає багато грошей, я думаю, будь-яка дружина буде дещо насторожена. Це випробування, але як інакше? Як в тому анекдоті: якщо хочеш бути дружиною генерала, потрібно вийти заміж за лейтенанта.
З родиною ми любимо вибратися на Псел до Могриці на каное. Правда, цього літа не змогли — у нас народилася ще одна донька. Натомість кілька разів добряче відпочивав з друзями суто чоловічою компанією. Моя дружина — маркетолог за фахом. Зараз вона в декретній відпустці та планує займатися розкруткою наших каное в інтернеті, тому я вірю, що в соцмережах тепер у нас буде більше порядку.
Не маю права ділитися кресленням
Інколи люди звертаються за порадами. В інстаграмі до мене, приміром, звернувся нещодавно майстер з Киргизстану, крутий спеціаліст з меблів, і дуже був вдячний за пораду щодо лаків та фарб. Зрештою у нього дуже гарний човен вийшов. Креслення питають, але ними ділитися я не можу. Взагалі у мого креслення складна історія — мені його подарували й тому не я його господар. Це одна з варіацій каное Евана Герріша — майстра, що розробив цю дерев’яно-тканинну технологію у 1895 році. Раніше їх будували з берести, але в США та Канаді настільки зріс попит на човни, що її просто вже не вистачало. І Герріш придумав таку конструкцію, яка дозволяла згинати «ребра» і обшивати човен тканиною.
Термін служби таких каное — 50-60 років. Добре оброблена, просякнута льняною олією та лаками деревина, живе довго. І кожна деталь у разі потреби легко реставрується. Тканину, приміром, міняти треба через 25 років активного вжитку — зняли, підправили, якщо потрібно, планки під нею, натягли нову і вперед, катайся ще 25 років!
Реставрація — це ще один вид заробітку для майстрів каное в світі.
А ще з часом можна проводити майстер-класи. В Америці участь у них коштує дорожче, ніж купити каное, наприклад. Взагалі сучасні люди дуже цікавляться тим, як і що зроблено. Цього року у мене побувала знімальна група проєкту Discover Destination UA з британськими журналістами, і вони зафільмували всі процеси у мене в майстерні.
Коли Всесвіт натякає
Один сайт помилково написав, ніби я планую відкрити в Сумах станцію прокату каное, і цю інформацію тепер весь час повторюють, коли десь про мене згадують. Але раз уже Всесвіт натякає мені, що така станція потрібна, то мені доведеться щось із цим робити. Як мінімум, дам оголошення на OLX, про можливість орендувати каное на вихідні. Я не боюся здавати людям човен, який коштує 4,5 тисячі доларів, адже дивитимусь сам, чи можна довіряти комусь або ні. По людині, як правило, видно.
Пропозиції переїхати працювати за кордон я отримую. Але не хочу поки їхати звідси. Відчуваю, що у нас є люди, яким я потрібен. Інколи думаю про те, що з часом зможу найняти робітників, які збиратимуть човни, а я буду потрібен лише на фінішних етапах. Тоді б зміг спробувати себе і за кордоном. Той же Костя зараз працює у Німеччині столяром. У нього все добре. Але він дуже хоче знову будувати човни й часом ми думаємо про те, як об’єднати наші бізнеси. А так, всьому свій час. Найголовніше — любити те, що робиш, тоді будь-які випробування можна пережити.