Історія прикордонника-кінолога, який після поранення повернувся на службу
Андрій служить прикордонником понад двадцять років. У 2006 вирішив стати кінологом і вже майже 10 років служить разом зі своєю підопічною — спанієлем Джессі. У березні минулого року чоловіка поранило уламком снаряда. Після лікування та реабілітації він разом із Джессі повернувся на службу.
У прикордонники Андрій вирішив піти після строкової служби, понад двадцять років тому. Спочатку служив у Сумському прикордонному загоні. “У 2006-му році вирішив для себе, ну так, як мені подобаються собаки, вирішив стати кінологом. Поїхав на навчання у Великі Мости, відучився і з кінця 2006-го року вже був кінологом”, — згадує чоловік.
З першою своєю підопічною — спанієлем Ельзою Андрій працював упродовж восьми років. Потім через вік Ельза вже не могла залишатись на службі, її взяла до себе мама військовослужбовця. А в Андрія з’явилась Джессі, навчена виявляти наркотичні речовини. “У Бердянському загоні в різних підрозділах проходили з нею службу: Мелітополь, Запоріжжя аеропорт, ОППК. Ну і ВПС “Чонгар”. Тобто, дуже гарні робили там з нею показники”, — розповідає Андрій.
З кінця 2020 року Андрій разом із Джессі служили на пункті пропуску “Щастя” в Луганській області. За тиждень до початку повномасштабного вторгнення почалися обстріли пункту пропуску з боку Російської Федерації, розповідає прикордонник: “16-го числа ми через наш КПВВ пропускали гуманітарний конвой ООН і от 16-го числа вони виїхали на ту сторону, а 17-го поверталися і вже почались перші обстріли. Кулі вже літали над КПВВ. Тобто, машини, які грубо кажучи їм возили гуманітарку, повертались, і вони вже почали обстрілювати під час того, як машини стояли в нас в КПВВ, проходили оформлення”. За кілька днів, каже Андрій, почався й артобстріл: “Артилерія почала бити їхня числа з 20-го лютого, перебили, що вже вони повністю в місті не було”.
Згадує військовослужбовець і ранок 24 лютого 2022 року: “О 4-тій ранку прокинулись від того, що.. ну, хто чергував тоді, хто відпочивав, в мене якраз час відпочинку був тоді і я прокинувся від сильних вибухів. Почався масований обстріл міста і всі зрозуміли, що почалась війна. Зайняли оборону: частина людей патрулювала саме місто, тому що вже пішла їхня техніка, ДРГ заходили ворожі, БМП.. і вже почали точитись бої в самому місті. Ну і місто палало”.
За кілька годин прикордонники отримали команду відходити на запасні позиції для перегрупування, говорить Андрій: “Всі відходили, а ми залишились п’ять чоловік прикривати відхід інших людей під обстрілами. І, грубо кажучи, вже всі вийшли, а я знав, що на вольєрі моя собака, яку потрібно забрати, бо обстріл дуже сильний, масований. В нас у відділі навіть вікна вилітали від вибухів.. і от під обстрілами побіг, забрав свою собаку і от скільки нас було, чоловік п’ять, останньою машиною ми виїхали вже”.
Згодом Андрій разом із частиною побратимів опинилися в розпорядженні 30-ї бригади. Джессі також знаходилась разом із ним, хоча на бойові завдання прикордонник її не брав, задля її безпеки. “Охороняли певну ділянку, населений пункт Воєводівка, біля Сєвєродонецька. Там вже починались перші бої. І був бій, вже десь тиждень минув, вийшов ворог на наші позиції, зав’язався бій, ми їх відбили, відкинули назад. Ну і постійні мінометні обстріли”, — згадує прикордонник.
“Було важко в ті часи”: каже Андрій. “Це згодом вже налагодили волонтерство, що якісь там продукти, а на початку в нас не було нічого. Ми йшли на позиції: один пайок, одна пляшка води. Березень місяць, морози вдарили. Пайок той змерз, вода замерзла. І, тобто, ні їжі, ні води. Але, дякуючи, що тоді ми ходили через добу і повертаючись вже на базі могли поїсти, попити.”
Перебуваючи на позиції, 14 березня минулого року Андрій отримав поранення: “Залетів ворожий квадрокоптер, зверху нас змалював і почався щільний мінометний обстріл. Після першого обстрілу слава Богу ніхто не постраждав. Біля нас там і дерева падали, тобто били вони прицільно, але всі вціліли. І десь через дві години почався знову масований обстріл. Тобто, вони вже координати знали і от там вже я отримав тяжке поранення”.
Побратими допомогли евакуювати пораненого бійця і пообіцяли приглянути за Джессі. Уламок снаряда увійшов у грудну клітину і вийшов через плече, роздробивши прикордоннику ключицю. Андрій переніс кілька операцій. Перебував на лікуванні, а потім за кордоном на реабілітації. Побачив свою Джессі вже по поверненні додому, за три з половиною місяці. “Мені її привезли, вона дуже раділа. Не було меж її радощам.. Ну і так ми з нею зустрілись, через такий певний проміжок часу”, — ділиться чоловік.
Після лікування та реабілітації Андрій разом із Джессі знову повернувся на службу в один із прикордонних загонів Сумщини, каже: “Вирішив, що поки йде війна, то я думаю, повинен і я служити. Тобто, маючи досвід, прослуживши 21 рік, то вважаю, що теж ще потрібен. Хоча поки ще й лікуюсь, але вважаю, що своїй державі я потрібен”.
На питання, що мотивує — прикордонник Андрій відповідає: “Мотивує ненависть до ворога. Найбільше — ненависть до ворога. За те все, що він стільки лиха заподіяв і приніс.. шкоди, лиха..скільки людям приніс горя..”.
Читайте нас також в ТЕЛЕГРАМ
Читайте нас також в ІНСТАГРАМ