Історія родини одного з шести лісівників, убитих російською ДРГ на Серединобудщині
Два роки тому, 13 червня 2023 року, став днем трагедії для шести родин Середино-Будської та Зноб-Новгородської громад – тоді російська диверсійно-розвідувальна група розстріляла працівників Голубівського лісництва, які зранку поїхали в ліс обстежувати насадження. Серед загиблих був Андрій Михайленко із Середини-Буди. Того дня він не повернувся з роботи додому. Про перші три дні після трагедії та життя родини Михайленків сьогодні розповідає Ірина — дружина Андрія, інтернет-виданню “Середина-Буда.City”.
“Це був вівторок. Ранок почався, як завжди. Хіба що того ранку ми не попили кави разом, як зазвичай. У мене почалася відпустка напередодні, і, мабуть, саме тому Андрій не став мене будити”, — пригадує Ірина.
Ірина працює вчителькою початкових класів в одному з ліцеїв Середино-Будської громади. У школярів починалися літні канікули, відпустка розпочалася і в неї.
“Десь близько 11-ї я зателефонувала чоловікові. Це була наша остання розмова. Надзвичайно тепла, лагідна. Я попросила його приїхати додому трохи раніше, а у відповідь почула: «У тебе тепер часу вдосталь, ти у відпустці»”
Через кілька годин після цієї розмови Ірина отримала першу тривожну звістку — і не змогла в неї одразу повірити.
“Я його чекала. Зазвичай Андрій до 16-ї вже був удома, якщо не було нюансів на роботі. Після 15-ї подзвонила — «поза зоною». Через годину зателефонувала мама: «Іро, люди розповідають про страшну трагедію». Я не сприйняла це і сказала: «Якась помилка, цього не може бути». Потім ще кілька дзвінків — друзі Андрія пропонували допомогу. Приїхали додому. Говорили: «Іро, тобі потрібна допомога…» — для мене це було страшно. Мама знову зателефонувала, сказала прямо: «Іро, прийми це, Андрія більше немає». Моя душа і серце не сприймали того, що відбулося. Я до останнього сподівалася, що це якась помилка. Зателефонувала знайомому — він сказав, що у списку загиблих прізвища Андрія немає. І в мене ніби знову з’явилася надія. Може, йому вдалося заховатися, поранений десь лежить… Такі варіанти у мене були. Після цієї розмови не було відчуття чогось поганого. Хвилювання було, але незрозуміле. Зателефонувала свекрусі — нічого нового від неї не почула, вона теж не знала нічого”
Остаточну звістку Ірина отримала вже наступного ранку — від брата чоловіка і в поліції.
“Брат сказав, що територія, де це сталося, оточена, нікого не пускають. Але найстрашнішими стали його слова: «Це правда. Тримайся. Наших чоловіків більше немає». Було страшно це прийняти. Неможливо. Всю ніч я ще сподівалася. А вранці, це вже була середа, зателефонувала в поліцію. Там підтвердили: «Так, ваш чоловік Андрій Михайленко загинув». Все. Згасла остання іскра надії”
Машина лісівників, яка опинилася під обстрілом російської ДРГ 13 червня 2023 року. Фото: Північний лісовий офіс
Через півтори доби після офіційного підтвердження Ірина змогла забрати тіло.
“Я зателефонувала доньці. Попросила не йти на роботу, приїхати до мене. Мені було дуже важко — фізично, морально, психологічно. По обіді подзвонив слідчий, сказав приїхати в Голубівку на впізнання. Я відмовилася. Не могла — ні фізично, ні морально. Поїхав мій батько. Але тіл не привезли — повідомили, що росіяни їх замінували, чекають приїзду саперів. Минув цей страшний день — середа, потім ще одна безсонна ніч. Дві ночі без Андрія вдома. Я не знаю, де він, у якому він вигляді… У голові тільки одне — він у лісі. Десь там, у лісі. Нарешті, в четвер після обіду, ми поїхали в морг. Андрія та ще п’ятьох на вантажівці у чорних пакетах привезли до Ямполя. Я, мої діти, за кермом — мій зять. Ми їхали слід у слід. Попереду — машина з тілом чоловіка, позаду — я з дітьми. У морзі я його побачила. Це дійсно був мій Андрій. Наступного дня ми його поховали”
Ірина каже — вдячна Богові за 20 років щастя з чоловіком.
“Андрій був для мене не просто коханим. Він був моїм товаришем. У кожного своє розуміння любові, а я знала: на нього можна покластися. Він завжди дбав про сім’ю, про мене, про дітей. Був добряком. Діти — завжди на першому місці. Мої батьки, його мати — він не відокремлював нікого. Проявляв турботу до всіх. Двадцять чудових років спільного життя. Я вдячна йому. Вдячна Богу, що він з’явився в моєму житті. За ті роки щастя, які ми прожили разом.
Два роки після трагедії стали важким випробуванням для родини.
“Син Андрій і донька Таня дуже тяжко пережили загибель батька. Два роки минуло, а ми досі не можемо повернутися в стан до цієї трагедії. Намагаємось поки що не дуже підіймати цю тему. Але не згадувати неможливо. Коли починаю щось розповідати — бачу, як дітям важко це чути. Діти кажуть, що їм дуже тяжко без батька. Ще два роки тому Андрій із сином обговорював, яким буде його подальший шлях після школи. А вчора у сина був випускний. І так боляче від того, що мій чоловік не дожив до цього моменту. Мені важко. І синові важко. Минуло два роки, а в душі — він у лісі. Зараз от-от повернеться”
Про загиблих лісівників
Про інших загиблих того дня лісівників коротко розповіла пресслужба Північного лісового офісу. У 2023 році на офіційній сторінці опублікували фотографії п’яти працівників Голубівського лісництва, які загинули разом з Андрієм Михайленком, та поділилися стислою інформацією про кожного.
Заболотний Сергій, 33 роки
У 2017 році вирішив пов’язати своє життя з лісом, який так сильно любив. У Сергія залишились дружина Алла і дві донечки Карина й Ельвіра.
Олександр Глушенко, 31 рік
Майстром лісу почав працювати у 2015 році, після того, як здобув вищу освіту у Національному університеті біоресурсів природокористування України. У лісівника залишились дружина Кристина та донечка Дарина.
Андрій Бураков, 35 років
З 2007 року Андрій працював на посаді лісника, у 2010 році став майстром лісу. Ліс любив понад усе, постійно вчився, застосовував свої знання на практиці. У лісівника залишились дружина Ольга та син Кирило.
Іван Романченко, 33 роки
У 2013 році закінчив Національний університет біоресурсів і природокористування, а у 2014 році прийшов працювати у лісництво. За 9 років своєї роботи в лісовій галузі показав себе відмінним організатором. У Івана залишились дружина Оксана та маленький син Богдан.
Сергій Волков, 48 років
У Голубівському лісництві Сергій пропрацював 27 років. Колеги згадують його, як позитивну та творчу людину. У лісівника залишилась дружина та 4 дітей: 2 доньки та 2 сини. Наймолодшому сину Сергію не виповнилось ще й 3 років.