“Загинув, коли пішов за тілом побратима”. Історія воїна Івана Захарука із Сумщини
Доброволець, розвідник Іван Захарук загинув на Донеччині взимку 2024, коли намагався евакуювати тіло полеглого побратима. Розповідь дружини бійця Катерини про життя і загибель чоловіка – у матеріалі Суспільного.
З Катериною Захарук кореспонденти зустрілися біля озера Чеха у Сумах. Тут жінка встановила лавку на пам’ять свого чоловіка. Озеро було улюбленим місцем Івана. Навіть у відпустках з фронту він обов’язково приходив сюди.
“Дуже позитивний був, дуже життєрадісний. Настільки любив життя – він не міг сидіти на одному місці жодного дня. Він навіть коли приїжджав додому, в нього ніколи не було “лінивого” дня, коли ти просто пів дня валяєшся на ліжку. У нього кожен день були якісь плани, якісь задачі, сам собі їх вигадував. І завжди з позитивом, завжди з посмішкою. Щоб у нього був день без посмішки – я навіть такого не пам’ятаю”, – розповідає Катерина.
Легкоатлет, футболіст, майстер спорту і чемпіон України з панкратіону, призер багатьох змагань, Іван був дуже здивований, коли його, попри відмінну фізичну підготовку, не взяли до війська, куди він намагався вступити на початку вторгнення.
“Його спочатку не брали, тому що в нього не було військового вишколу, і це його прямо вдарило, що його не беруть. Він і з гарною фізичною підготовкою, і з певними вміннями. Він займався трішки і біатлоном. Тобто, якісь у нього були навички. І по стрільбі, і кмітливий був. Я бачила, що він відчуває на собі велику відповідальність за людей. Він мені постійно говорив: “Це мій обов’язок, я не зможу сидіти вдома, коли інші воюють, захищають нас – пригадує Катерина. Каже, з 24 лютого 2022 року Іван разом з друзями чинили опір ворогу у селі, де він виріс:
“Хлопці намагалися робити все, що було в їх силах. Вони палили боєкомплекти ворога, допомагали міській ТрО, знімали вказівні знаки, перекривали в’їзди та виїзди в село. О шостій, о сьомій ранку летіла сніжка в наше вікно – тоді ж ще зв’язку не було, було складно. Це як років 20 тому, коли ми виходили гуляти і друг приходив під вікно гукав. Вони збиралися з самого ранку, в них був план дій на день, навіть одного разу передавали полоненого міській ТрО”.
Влітку 2022 Іван Захарук все ж пройшов відбір до війська. Тоді вони і одружилися, розповідає жінка. Іван за допомогою друзів підготував незвичайне освідчення. Катерина з подругами відпочивала у центрі міста і нібито виграла у вуличну лотерею. Під час отримання призу з’явився Іван.
“Коли вся увага натовпу зосереджена на ньому, він такого не дуже любив. Те, що він наважився серед натовпу це зробити, – я була дуже шокована”, – каже Катерина.
Пара розписалася швидко, бо Івана відправляли за місцем служби. Катерина розповідає, що останні покупки в дорогу робили в той же день, у святковому вбранні. Оскільки чоловік їхав наступного дня.
Іван служив у Чернігівській, Харківській областях, воював на Бахмутському напрямку, на Донеччині. Ніколи ні на що не скаржився, хоча обставини були нелегкі, каже жінка:
“Були випадки, коли пішов на позицію і навіть не була ні каримата, нічого. Прийшов, застудив нирки. Він розповідав, щоб тебе не засікли, ти як сів в одній позиції – і сидиш так 12 годин. Я не уявляю, як це можна. Він таким оптимістом був, він кожен раз приїжджав – і кожен раз: “Скоро перемога, скоро ми повернемося, скоро все буде добре”. В нього завжди була віра в краще майбутнє, завжди. Він завжди бачив якісь плюси у всьому”.
Катерина говорить, що Іван завжди любив розіграші і жарти, таким був і на війні:
“Колись він якогось хлопця запевнив у тому, що приготував суп з їжаків. Це треба було його знати: він настільки впевнено це розказував, з аргументами, всілякими подробицями, що ти навіть не подумаєш, що це неправда. І хлопець каже, що так, добрий, смачний суп, але я такого більше не їстиму, бо їжаків шкода. Постійно він щось вигадував, в нього якісь рецепти були. Розказували друзі, як він пиріжки готував, в нього залишилось тісто і він зробив пиріжки з тістом, з начинкою з тіста”.
Катерина додає, що в Івана було багато друзів. Він про всіх піклувався, у будь-яку хвилину був готовий прийти на допомогу.
“Дуже добре серце мав. Він був сиротою. Попри дуже складне дитинство, я не знаю, де він брав той оптимізм, віру і доброту”, – каже дружина загиблого бійця.
За її словами, особливо гостро Іван відчував обов’язок перед побратимами. Коли він дізнався, що один з них загинув, а рятувальний екіпаж не зміг забрати його тіло через наступ противника, чоловік вирішив сам його знайти.
“Він розумів, якщо посадку заберуть, якщо такі вже штурми і обстріли йдуть, то його побратим просто там залишиться, для сім’ї він буде як безвісти зниклий, хоча всі розуміють, що він загинув. Але без тіла ніхто не дасть підтвердження офіційного”.
В той день Іван зателефонував дружині і сказав, що поки буде на завданні, але наступного дня повернеться.
“Він мені 17-го (лютого – прим. ред.) навіть снився. Був сон дуже добрий, ми як завжди жартували, він лоскотав, бо я лоскоти дуже боюся. Коли вони пішли по Ернеста з Максом, то вони близько 4 годин шукали тіло під завалами. Забрали тіло Ернеста і відтягнули його до найближчого бліндажа. Це 100-200 метрів, там були теж хлопці. І в результаті артобстрілу, прямого влучання снаряда загинули всі хлопці. Я досі не можу в це повірити і змиритися з цим…”.
Іван Захарук загинув 17 лютого 2024 року під селом Пречистівка Донецької області. Катерина розповідає, що він як раз планував прийти у відпустку, поїхати на збори з панкратіону, готував подарунок для неї: “Він мені проговорився буквально за тижні два до загибелі, що він у Буковель готував поїздку”.
Посмертно Івану Захаруку надали звання почесного громадянина міста Суми і Краснопільської громади. Його нагороди, відзнаки, спортивні медалі – в особистому архіві дружини.
“Зараз найважливіше, що я можу зробити, це берегти про нього пам’ять, нагадувати людям, що завдяки нашим військовим ми кожен день прокидаємося”, – каже Катерина Захарук, дружина загиблого захисника. Говорить, не хотіла відпускати коханого на війну, але довелося змиритися: “Я вважаю, що людина, коли змінює своїм принципам, вона дуже змінюється і перестає бути собою. Я не могла сказати: якщо ти підеш, то ми не будемо разом і так далі. Я розуміла, що це його рішення, і я завжди поважала його рішення і намагалася підтримувати так, як це можна робити”.
На меморіальній табличці, яка поряд зі встановленою Катериною лавкою на пам’ять чоловіка, надпис: “Тут мої п’яти торкалися землі”.
“Він дуже любив це місце. Ми тут спортом займалися, разом бігали. Коли він приїжджав, ми просто їхали на машині, паркувалися і просто ходили тут, пили каву, часто з пледами тут сиділи. Це було дуже улюблене його місце”, – пригадує Катерина Захарук, дружина загиблого захисника.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ