“Всі дітки хочуть тата і маму”: історія єдиної патронатної родини у Ямпільській громаді
Жителька Палівки Шосткинського району Тетяна Слюсар у 2022 році вирішила створити патронатну сім’ю. Жінка на початку своєї педагогічної кар’єри працювала у дитячому будинку у селі Хоружівка, а тому добре розуміє потреби таких дітей. Про свій досвід розповіла Суспільному.
У патронатній родині діти перебувають не більше трьох місяців, за цей час Тетяна намагається повернути їх до нормального життя. Жінка розповідає: “Всі дітки хочуть тата і маму. Коли я працювала в дитячому будинку, діти говорили на чоловіків-вихователів “тато”, а на нас “мама”. Хоча вони і з будинку “малютки”, вони їх в принципі не знали. А коли почали їх в інтернатні заклади передавати, вони вже почали розуміти все. Дитина повинна бути в сімʼї”.
“Ти допомагаєш тим діткам, які потрапили в складні життєві обставини. Дитинка приїздить і вона така зажата. А коли їде, то вже зовсім інша. Якщо працюєш з дітьми, старість вдома не застане”, — ділиться Тетяна Слюсар.
Тетяна розповідає, що за три роки у її патронатній родині перебувало вісім дітей. Зараз тут живе Назар із села Шатрище. Це — третій його візит до цієї патронатної сім’ї.
“Коли він перший раз приїхав, самі розумієте, діти приїздять неохайні. Цього разу приїхав говорить: “Ба, це треба випрати. Мені помитися треба, вуха почистить”. Це вже я знаю, що заложила в нього. Радує те, що треба знайти, як то кажуть, ключик, підхід до дитини. Це той ключик, який відкриває отакий замочок. І коли дитина підходить до тебе і говорить, що хочу щось тобі сказати по секрету, ти розумієш, все у нас все добре, ти відчуваєш комфорт, і ми працюємо”, — розповіла жінка.
Пані Тетяна розповідає історії дітей, які були у неї на вихованні. Жінка говорить, що до всіх прикипає душею: “Сама життєва історія — це моя Надійка. Моє сонечко, зірочка. Вона потрапила до нас, коли їй був рік. Якраз тоді був момент, що світло вимикали, вона так сяде до мене на рученята, обійме і спить”.
“Ще були меншенькі дітки: хлопчик і дівчинка. Вона дуже нервова була. Вона жила з бабусею і прабабусею і вони зловживали, дітей закривали в кімнаті. Я спочатку цього не розуміла. А потім я на кухні щось готую, там грубка, я двері туди закривала, а в них починалася істерика. І тоді я зрозуміла, що їх закривали. А ще коли вони приїхали, я думала, вони хліба не наїдяться. Вони брали буханку хліба чи батон і їли”, — згадує Тетяна.
Патронатна сім’я Слюсарів – єдина у Ямпільській громаді, розповідає начальниця служби у справах дітей Ямпільської селищної ради Оксана Левченко.
“Патронатний вихователь — це робота, за це вони отримують заробітну плату. На даний час зарплата патронатного вихователя становить три прожиткові мінімуми — це 24 тис. грн, помічник патронатного вихователя також отримує заробітну плату — мінімальну. Працювати треба 24 години на добу. Для того, щоб стати патронатним вихователем, необхідно звернутися до служби у справах дітей. Одна з умов — це щоб патронатний вихователь не працював, у нього повинен бути помічник, він має мати житло на праві власності або користування і повинен мати постійний дохід. І щоб жителі помешкання не мали ніяких хвороб, які перешкоджали б перебуванню дітей”, — пояснила Оксана Левченко.
Під час перебування в патронатній сімʼї законом не обмежено спілкування дітей з біологічними батьками. Це, додає Оксана Левченко, навпаки, вітається, але тільки в разі, якщо це не несе шкоди самій дитині. Цей час дається для виправлення кризової ситуації, розв’язання якихось проблем, щоб діти знову мали змогу повернутися до рідних батьків.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ