40-річний Дмитро Вишньов загинув у Тростянці. 10 березня 2022 року його схопили російські військові на шляху з Тростянця до села Боромля. Закатоване тіло Дмитра виявили в гаражі поблизу Тростянецької районної адміністрації на другий день після звільнення міста з російської окупації – 27 березня 2022 року.

Нині рідні Дмитра мріють, аби йому присвоїли звання Героя України та просять усіх небайдужих підписати електронну петицію. Зробити це можна за посиланням.

Життєрадісний, енергійний і хазяйновитий… таким свого сина Дмитра пригадує Віра Вишньова: “Усе господарством займався: то телят вирощував, то поросят. Технікою захоплювався — був у нього трактор маленький, машина була. Нам його дуже не хватає”.

Сама жінка живе у селі Бранцівка, що на Краснопільщині. До Боромлі приїздить, аби навідати старшого сина та на могилу до середнього. “24 лютого вранці чуємо – грохотить, повставали. Усі зідзвонюються, танки їдуть. До нас танки заїхали вже після обіду. Їхали в напрямку Жигалівки, Боромлі. Їхали цілий день. Нас не чіпали”, – пригадала мама Дмитра Віра Вишньова.

"Його неможливо було впізнати" – історія закатованого волонтера з Боромлі Сумської області

До Боромлі військові РФ зайшли 24 лютого 2022 року. З перших днів повномасштабної війни місцевий житель Дмитро Вишньов став волонтером. “Зранку ми зідзвонилися, він каже: “Я вже побував у Грабовському. Ма, я бачив справжню війну, як в кіно”. Каже, їздив людей евакуйовувати з Грабовського. Так ми зідзвонювались кожен день. Хліб возив, молоко… їздив у Суми пенсіонерам по медикаменти, по засоби гігієни. Стареньким людям допомогав, і в кого дітки маленькі допомагав. У нього була своя машина, він своїм транспортом їздив, возив усе””, – розповіла його мати.

10 березня 2022 року Віра Вишньова востаннє говорила зі своїм сином. Того дня, пригадала жінка, Дмитро віз продукти з Краснопілля до Тростянця своїм рідним. Дорогою назад, на блокпосту, його схопили російські військові.

“Бачили люди, як його з машини витягли… на сніг викинули, ще холодно було, замотали скотчем руки, очі і десь повезли. Довгенько він там лежав, а тоді десь повезли. Я йому дзвонила, телефон був у зоні, але він мені не відповідав. Я написала “Де ти?”, а він написав “У Боромлі”, але він мені так ніколи не відповідає. То вже телефон був у тих. 10 числа його взяли, мені не зізналися. Мені ніхто нічого не каже. А потім написали ж вже у Фейсбук, що пропав… тоді вже я дізналася. Племінниця зателефонувала з Краснопілля, запитати, як він доїхав, але телефон вже взяв не він, хтось сказав: “Это не Дмитрий Александрович. Он у нас. Если он нам не расскажет всю правду, вы его уже можете не увидеть”. Чуть було, що вони його вже били. Чуть було, як він ойкав”.

Закатоване тіло Дмитра Вишньова знайшли в гаражі поблизу Тростянецької районної адміністрації наступного дня після звільнення міста з російської окупації – 27 березня 2022 року. “Машин ні одної, немає нічого. І я захожу в перший сразу так – глядь яма смотровая, нахилився туди, коли лежить людина. Я його не знав, хто він такий. Хоча я й сам з того села, з Боромлі родом. І ніхто не знав. Тут у моєму підрозділі є хлопець боромлянський, він дворів через 5 від нього живе, але він не взнав його в обличчя. В нього обличчя було так знівечене”, – розповів житель Тростянця Анатолій Касьянов.

Точна дата загибелі Дмитра Вишньова невідома. Втім родичі припускають, що це сталося того ж дня, коли його затримали на шляху з Тростянця до Боромлі.

“І зуби вибиті, і очі випалені… страшне. У мене була надія до останнього. Чомусь я думала, може, його вивезли в Росію, відпустять. Як йтиме з Росії — от він до нас йтиме, до нас ближче. Я його чекала. У нього було багато, кажуть, в телефоні назнімано… за це, що він передавав нашим хлопцям дані, у нього в телефоні лишилися. Я думаю, що його хтось здав. Не може бути, щоб їздив-їздив, а потім все”, – розповіла Віра Вишньова.

“Петицію про присвоєння Дмитру Гнероя України ми склали 22 березня. І ще дуже мало голосів. Я прошу небайдужих людей підписати петицію. Він для мене герой і він завжди мені казав: “Ма, якщо зі мною щось станеться — я в тебе герой. Щоб ти знала і пишалася мною”, – додала Віра Вишньова.