“В сусідки заховалася – все одно забрали”. Історія жінки, яка евакуювалася з Миропілля

Єлизавета Колота евакуювалася з Миропілля у середині березня, зараз мешкає у гуртожитку для переселенців у Лебедині. Вдома в жінки залишилося велике господарство: гектар городу, корови, свині, птиця. Пані Єлизавета каже, що звикла сама заробляти на життя, і жити у гуртожитку не хоче.

Єлизавета Колота виїхала з Миропілля в середині березня разом з дорослими дітьми, розповідає Суспільне.

“Мене діти вмовили. Якби не діти, я там би і залишилася. Сиділа б там, в мене підвал дай Боже, як хата, на 6 ліжок. Мені було там і непогано. І світла мені не треба, головне, що я у себе в селі. Не хотіли вони мене кидати. Я хотіла їх обдурить. Хотіла сказать, що я сіла і поїхала, до сусідки пішла, заховалася, але ні, знайшли і забрали”, — сказала переселенка з Миропілля Єлизавета Колота.

Тепер пані Єлизавета живе у гуртожитку для переселенців у Лебедині, розповідає, з нею троє дітей, двоє залишилися у Сумах. В гуртожитку, каже жінка, тепло, все необхідне видали. Родина оформила допомогу для ВПО, але, говорить пані Єлизавета, краще б заробляти самій.

“Я свої зароблю гроші, мені,ці державні, не треба. Я така, що своїми руками зароблю. Там у мене скотина: свині, кури, корови – все там побросали”.

Жінка розповідає, що рідні встигли продати худобу, а вона не продала, бо виїжджати не збиралася, і не хотіла віддавати за безцінь.

“Фури їздили, вивозили, по 5-4 тисячі корова – це неінтересно здавати їм даром. Краще я їх випущу, хай бігають, може хтось та й спасеться. Не дам. 4 тисячі корова. А він – продасть за 40-50. Ну ми їх повипускали, птицю, свиней, все. Там почали цигани їздити, машинами. Почали вивозить з хат усе: холодильники, корів ловить, свиней, курей ловить. Ми з доцею туди теж їздили. Побачили, що холодильник витягли, бензопили повитягали, веломашини, усе на фури грузять”, — розповіла Єлизавета Колота – переселенка з Миропілля.

Тепер, говорить пані Єлизавета, на великому транспорті до Миропілля пускають не всіх.

“Як сідаєш у фуру, сама з Миропілля, вони знають, там наші, пускають, забирайте. Ну а більш машин пустих туди не пускають”.

Пані Єлизавета каже, що живе очікуванням моменту, коли зможе повернутися додому, у Миропілля.

“Не хочу я тут буть. Мені 70 годів, там батьки, чоловік похований. Мені тут не хочеться взагалі. Виходиш – плакать хочеться. Тому що не в своєму селі. Там в своєму городі ходиш. А тут сижу. Ось пенсію отримаю і може поїду”.

Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ

Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ