Коноплі під прицілом. Історія науковиці з Глухова
«Глухів — місто коноплі», «Тут є інститут коноплі», — так починалися сюжети програм про Інститут луб’яних культур з натяками: може, тут вирощують наркотичні речовини Але насправді тут селекціонують сорти, які їх не містять. Тут проходили міжнародні конференції та з’їжджалися коноплярі з різних країн, щоб обмінятися досвідом. Нині Глухів часто обстрілюють російські війська. А що з наукою? Чи продовжують там вирощувати коноплі?
Завідувачкою відділу селекції конопель інституту є Ірина Лайко. На момент спілкування вона була в Литві, куди виїхала влітку 2024 року. Там вона займається наукою і консультує приватні підприємства. Ми записали її спогади про науку під час війни.
«Нас ніби відводило від біди»
Ірина Лайко — докторка сільськогосподарських наук, вчена Інституту луб’яних культур Національної академії аграрних наук. Це науковий заклад, аналогів якому немає в Україні. Знаходиться він у Глухові Сумської області в історичній будівлі, яка колись належала родині меценатів Терещенків.
Про повномасштабне вторгнення Ірина дізналася, перебуваючи за кордоном. У Ірини є традиція кожного року в лютому летіти на тиждень-два до доньки в Туреччину. Так було і у 2022 році. 23 лютого Ірина вилетіла з Харкова. А 24 почалась повномасштабна війна.
«Я півтора місяця там побула, а потім почала рух додому», — згадує Ірина.
Донька відмовляла. Але Ірина вперто вирішила повертатися, бо попереду посівна. Близько тижня в неї зайняла дорога.
Повернувшись до міста, Ірина з працівниками й працівницями інституту взялись організовувати посівну.
Більшість розплідників інституту розташовані поблизу кордону з Росією. Працювати доводилося в умовах постійної небезпеки. Ірина пригадує, як одного разу заговорилися з водієм і звернули машиною не на той розплідник. У цей час поблизу розплідника, куди вони мали їхати першочергово, чулися вибухи. Іншого разу застрягли на дорозі. Поки витягали машину, там, де вони мали вже бути, були прильоти.
«Нас весь час ніби відводило від біди. Бувало так, що йде збір коноплі та дронів штук 10 над нами висить. Хтозна: наші чи не наші. Але й комбайн працює, і ми працюємо, і світло біля складу горить. Якщо рік не посієш коноплі, вони втрачають якості. Ми мусили їх зберегти», — розповідає Ірина.
У 2023 році також посіяли все, що могли. А вже у 2024 прийняли рішення не сіяти в тих селах, де постійні прильоти. Кількість обстрілів збільшувалася, не можна було ризикувати людьми.
«Поки ми працюємо, мене всю тіпає. Я навіть у лікарню потрапила у 2023 році, бо постійно була в напруженні, боялася за людей», – згадує вчена.
Часом коли співробітники інституту пізно поверталися з поля, на них сварилися військові на блокпостах.
«У нас коноплі горять. Ми урожай збираємо», — доводила науковиця.
Співробітникам і співробітницям пропонували евакуювати цінне насіння. Про працівників, за словами Ірини, не йшлося.
«Інститут став проти наказів про евакуацію. Якби пропонували співробітникам виїжджати та продовжувати роботу, тоді ще можна було б. А так, вивезти насіння, віддати комусь те, на що ти життя поклав?», – згадує Ірина.
Коноплі — це доля
Ірина родом з Росії. Там закінчила університет і готувалась до вступу в аспірантуру. Аж туди приїхав науковець із Глухова.
— Який диплом? — питає.
— Червоний. Готуюсь до аспірантури вступати, — відповіла Ірина.
— А не хочеш до нашого інституту швидше вступити?
— Хочу, — погодилась одразу.
Так опинилась у Глухові. І більше нікуди не виїжджала. Пропрацювала в Інституті луб’яних культур більше як 40 років. Їй пропонували роботу в інших країнах, але вона залишалась вірною своєму науково-дослідному закладу.
Тут її науковим керівником був В’ячеслав Вировець — науковець і селекціонер. Працювали також Іван Щербань, Лідія Горшкова, Василь Ситник. Це була потужна наукова команда, на яку рівнялась молодь і яка хапала все на льоту.
«Коноплі стали моїм життям. Це доля. Важливо обрати в житті такий шлях, щоб потім не пожалкувати. От я не жалкую. Я потрапила в середовище, де всі працюють на азарті: і ту проблему вирішують, і ту. І намагаєшся скрізь схопити, і навчитися, і набратися цього азарту», — згадує Ірина.
Наука під ковпаком
У 1961 році конвенція ООН заборонила вирощування конопель через високий вміст наркотичних речовин. У той час як увесь світ відмовлявся від вирощування конопель, у Глухові селекціонували нові ненаркотичні сорти. У світі вчених скептично до цього ставилися і не вірили в успіх. Але все вдалося. Якщо в європейських країнах вміст наркотичних речовин у промислових коноплях допускається до 0,2%, то в Україні він становить 0,08.
Вирощуючи промислові коноплі, де наркотичних речовин було близько нуля, вчені все одно проходили перевірки, на них намагалися завести кримінальні справи. Поля і співробітників охороняла поліція.
Одного разу Ірину викликали на засідання тодішнього департаменту контролю за наркотиками. Вона вийшла доповідати перед генералом і сказала:
«Ви змушуєте охороняти те, що не потрібно охороняти. Ви витрачаєте державні кошти на те, на що не потрібно. Ви поставили нас в такі рамки, що ми не можемо далі рухатися».
Генерал пообіцяв особисто приїхати й розібратися. Взяли зразки рослин, відправили в закордонні лабораторії. Результати були дивиною для закордонних спеціалістів, адже наркотичних речовин справді було набагато менше, ніж у зразках, які вирощують у Європі.
«Тоді вже охорону зняли. Спочатку ніби поліція розслабляється, а потім знову бере нас “за жабри”. Рік, два, три вони з нами нормально спілкуються, а потім знову починають щось шукати. Працюєш ніби під ковпаком», — каже Ірина.
«Недостатньо просто створити сорт. Треба ще його й утримати»
В Інституті луб’яних культур працюють не тільки над новими сортами, а й над збереженням старих, щоб вони мали гарні показники.
Сіяти різні сорти треба не менш ніж за три кілометри один від одного. Розплідники по 5-10-15 соток розкидані були по всьому Глухівському району, тож доводилося проїжджати по 70-100 кілометрів за день.
Оцінка елітних конопель проводиться за 18-20 показниками: волокно, насіння, олійність…
«Ми створили єдиний у світі сорт, який дає 40% олійності, хоч для коноплі це зазвичай 28-30%. З одного боку, європейці за ним ганяються, хочуть отримати його і співпрацювати з інститутом. Але ця співпраця не приносить доходу. Немає у нас такого маркетингу, який би захищав інтереси інституту», — розповідає вчена.
Раніше на те, щоб вивести один сорт коноплі, треба було 20 років. Тепер це робиться за 2 роки. Технологія складна й людині не з наукового середовища не дуже зрозуміла. Це цілий ряд етапів: гібридизація, відбір, оцінка елітних сортів, відбір найкращих, контроль вмісту наркотичних речовин.
«Недостатньо просто створити сорт. Треба ще його й утримати. А це не просто. Ми постійно працюємо над покращенням сорту. Неможливо, взяти насіння, сіяти його 10 років і отримувати хороший результат. З коноплями так не вийде. Три роки та треба знову повертатися до хорошого насіння», — пояснює Лайко.
Важливо, що просто вкрадене чи куплене насіння не дасть того результату, на який розраховують. Інститут луб’яних культур сам розробив методики, які застосовує і нікому не розкриває.
«Властивості сорту зберігаються лише за умови застосування цих методик. Тому коли підприємство каже, що купило сорт, а він не показує заявлених якостей, я відповідаю, що й не буде. Бо ви купили у когось, а не в інституті. Інститут є гарантом якісних характеристик кожного сорту. Тільки застосовуючи певні методики, можна зберегти якість. Вони не просто купують у нас насіння, а й ліцензію та супровід», — каже науковиця.
Бачить ціль — прямує до неї
Ірина Лайко зізнається, що їй важливо досягати мети. Вирішила захистити кандидатську — захистила, потім докторську.
«Я її написала за 3 місяці. Я сиділа ночами й писала. Вона з мене просто вилилась. А це ж 400 сторінок», — згадує Ірина Лайко.
Потім були монографії. Відділ, очолюваний, Іриною випустив 7 монографій і понад 250 наукових статей.
«Мені здається я відчуваю, що коноплям потрібно. Я приходжу в поле не просто подивитися. Для мене весь посів як живий. Кожна рослина — жива. Я розмовляю з ними», — каже Ірина Лайко.
Ірина Лайко говорить, що нині не вистачає селекціонерів, технологів, інженерів з цього профілю. Якщо виробники будуть зацікавлені в таких фахівцях, запропонують стипендію, то діти, може, й захочуть піти навчатися на ці спеціальності.
«Агрономи у приватних компаніях отримують непогану зарплату. Тут також можна зацікавити грошима. Якщо компанія буде зацікавлена, щоб заради престижу хтось захистив дисертацію, то тоді він захистить, а спеціально йти в наш інститут мало хто захоче. От наше покоління відійде і все», — каже науковиця.
Коноплі прибуткові, але не для вчених
Ірина Лайко стверджує, що з погляду прибутковості, коноплі — це дуже приваблива культура. Хоча й не вийде так, що сьогодні вклав, завтра отримав прибуток. Треба чекати 5 років. Але підприємці готові йти на це, адже врешті отримають вдвічі, а то і втричі більше грошей, ніж вклали. Якщо розвивати цикл перероблення, то ця культура майже не має відходів. У ній може використовуватися все: від верхівки до корінця.
Ірина Лайко розповіла в яких сферах можуть використовуватися коноплі:
- Будівництво
З костриці конопель роблять будівельні плити. Такі будинки екологічно чисті. До того ж будівництво з таких плит — це досить швидкий процес. Якщо є готові костроплити й фундамент, то будинок зводиться за лічені дні.
- Кисень
Для відновлення повітря також корисні коноплі. Рослини виділяють багато кисню. Щоб виростити ліс, треба 10-20 років. А для конопель — рік.
- Харчування
У конопляній олії співвідношення омега-3 й омега-6 — три до одного. В жодній культурі більше немає такого співвідношення. Очищене насіння має смак горішків і є цінним джерелом білка.
«В Україні дуже мало виробляється таких продуктів, тому ціни на них захмарні. Якби було більше переробних підприємств і можна було наситити полички супермаркетів, тоді б ціни були меншими і більш доступними для наших дітей, для пенсіонерів тощо», — каже Ірина Лайко.
- Натуральне волокно
З натурального волокна роблять одяг, взуття, набивають подушки та матраци. Ірина Лайко каже, що вже зараз з’являються компанії, які готові розвиватися і відкривати продуктову лінійку, та з перероблення натуральних волокон.
- Медицина
Ірина Лайко є співавторкою сортів коноплі медичного напряму. Селекціонери створили 2 сорти медичного канабісу без вмісту психотропних речовин: Медана та Вік-2020. Ці сорти дають високу врожайність стебел, волокна та насіння.
Щоправда, дослідження сортів конопель, які можна застосовувати в медицині, мають йти паралельно з фармакологічними дослідженнями. В Україні, за словами Ірини Лайко, такого немає. Тобто сорти є, а лікувальні властивості ніхто не підтвердив.
Працювати в напрямку розвитку медичного канабісу дуже складно. Адже це постійні перевірки з боку поліції. Є компанії, які намагаються почати вирощувати медичний канабіс, але не можуть зробити це через обмеження. За консультаціями звертаються і до Ірини.
«Я кажу: не все так просто. За вами поліція буде ходити патрулями. Я вже пройшла це і не хочу більше. У мене двічі були обшуки. Ти будеш завжди думати про поліцію і не буде часу на наукову роботу. Тому інститут навряд на це піде», — каже Ірина Лайко.
«Не можу без науки жити»
Ірина зазначає, що головне досягнення життя — це колектив, з яким разом працювали та проходили крізь труднощі, і, звісно, задоволеність роботою та бажання продовжувати.
«Якось я вирішила взяти паузу, думала відпочину. І зрозуміла, що це не відпочинок, а смерть. Коли телефон годину мовчить, я думаю: я померла, чи що?», — сміється жінка.
Мрією всього життя Ірина Лайко називає створення великої лабораторії, де б було не просто сучасне обладнання, а зароджувалися нові ідеї.
«Я просто не можу жити без науки. Дехто в такому віці вже заспокоюється, йде на пенсію, а я не уявляю, як це я не прийду на роботу, як я не створю щось нове. Якісь нові ідеї треба перевірити. Якби була можливість повернутися в минуле, я б нічого не змінювала. Бо головне правильно обрати професію і присвятити їй життя», — підсумувала науковиця.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ