Конотопчанин об’їхав автостопом майже 60 країн
Конотопчанин Володимир Доленко разом з дружиною побував у 60 країнах. Більшість шляху долали автостопом. Встиг знятися у китайському кіно, зустріти чуйних полісменів та побувати у таких місцях, яких немає на картах.
Володимиру Доленку 32 роки. Він народився і виріс у Конотопі. Навчався у школі №7, у Політехнічному технікумі та у Конотопському інституті СумДУ. Світом подорожує понад шість років, зазвичай автостопом.
Про те, з чого все почалося
Подорожами захоплювався завжди. Ще з молодшого шкільного віку, коли займався на станції юних туристів. У дитинстві з батьками часто подорожували Карпатами, тому автостоп — це продовження захоплення, але трохи іншим способом.
Спочатку з дівчиною, тепер вже дружиною, об’їздили всю Україну. Починали не з автостопу, а з поїздів. Проїзд дешевий, напрямків багато. На роботах були жорсткі графіки, тому подорожували лише на свята. «Стопили» рідко, хіба що на невеликих відстанях.
Про першу подорож автостопом
Ідея з автостопом з’явилась спонтанно. Це ціла історія, яка сталася приблизно 6 років тому — під час першої поїздки за кордон. Мені набридла постійна робота, а дівчина втратила свою роботу. І тут нам підвернувся двотижневий тренінг в польському Вроцлаві на тему «Складні ситуації в житті».
Пригоди почалися ще на кордоні. Віза була дійсна з 3 червня, а через різницю в часі мали перетнути кордон трохи раніше — 2 червня о 23:30. Тоді автобус затримався на кордоні на 5 годин. Це був рідкісний випадок, коли ми зраділи затримці.
Тренінг тоді відмінили. І ми задумалися: що ж робити далі? Гроші за дорогу нам не повернуть, одягу взяли небагато. Але є віза і чудова можливість побувати в Європі. Це зараз так просто, коли безвіз. А тоді було досить складно отримати візу, ще й подорожувати.
У Кракові познайомилися з поляком, який подорожував автостопом. Він багато де побував. Багато цікавого розказував. Це надихнуло нас спробувати. Вирішили, ну а чому б не поїхати автостопом у Париж. І доїхали. Перша подорож сподобалася, і стали подорожувати набагато більше.
Скажімо так, автостопом ми не завжди подорожуємо. Це лише один із способів. Іноді час дорожчий за гроші. В Україні автостопом їздимо дуже рідко. Може тому, що не так цікаво, як за кордоном. Автостоп допомагає знайомитись з місцевими людьми, дізнаватися про їхнє життя, культуру, традиції. Звичайні люди не завжди зацікавлені показувати свою країну так, як це роблять для туристів. Вони розказують про проблеми, про ставлення до політики, про життя. В Україні мені все це відомо, тому простіше доїхати потягом, ніж втрачати час на автостоп.
Про ставлення до автостопу у різних країнах
Вже об’їздили 60 країн. Всюди можна подорожувати автостопом, але ставляться до нього по-різному.
Наприклад, у Грузії та Туреччині полісмени намагаються допомагати зловити машину. А ось в Іспанії підвозити незнайомців не прийнято. Вона вважається найскладнішою країною ЄС для автостопу. У них інша ментальність, люди замкнуті в собі й холодні. В інших країнах ми іноді зверталися до поліцейських з проханням зателефонувати на місцеві номери. І нам ніколи не відмовляли.
У Польщі охоче підвозять. Там до кінця 90-х автостоп був неофіційним видом спорту. Там щорічно проводять автостоп-рейди. Вибирають якусь точку на іншому кінці Європи, і тисяча осіб до неї їде автостопом. Хто перший добереться, той переміг.
У деяких країнах автостоп не має сенсу. Наприклад, в таких маленьких, як Монако, Ліхтенштейн, Гонконг, Сінгапур. Там просто нема куди їхати.
Про мовний бар’єр та відносини з місцевими
З мовним бар’єром з одного боку і складно, з іншого — просто. Якщо дві людини хочуть між собою порозумітися, то вони знайдуть спосіб.
Іспанці майже не розмовляють англійською. У Туреччині, де ми об’їхали 25 міст і сіл, англійською або російською говорять лише у туристичних районах. На допомогу приходив перекладач від Google або пояснювали на пальцях.
Найлегше йшли на контакт китайці, тайці, малайці. В Малайзії у людей гарна англійська, а от в Китаї навпаки. Проте китайці дуже винахідливі: знаходили перекладачі, телефонували знайомим, які знають англійську.
Ще у Китаї робили спеціальні картки з найпоширенішими фразами — «нам треба пройти до вокзалу», «нам потрібно до метро» тощо. Показували їх, коли не було іншого виходу.
Майже у всіх країнах, де бували, вивчили декілька фраз місцевими мовами. Чим гірший рівень англійської, тим більше знаємо місцевих слів. Це буквально кілька фраз, повноцінно не говоримо. Добре знаємо англійську й польську.
Про віковий ценз для автостопщиків
Думаю, що вікового цензу немає. Знаю одного дядечка, чи навіть дідуся, якому за 70 років — і він їздить автостопом. Та і у нас цим нікого не здивуєш — часто із сіл у міста так добираються.
Але якщо їхати кудись далеко, то все ж вік бере своє. Не завжди і не кожен може залишити домівку на довгий час. Хоча знаю автостопщика зі Словенії, якому десь 60 років. Він відкрив музей автостопу і продовжує багато подорожувати.
Чи буду подорожувати автостопом в старості — навіть не знаю. Якщо буде потреба, то буду. Уже казав, що автостоп — це лише засіб пересування.
Де взяти кошти на мандрівки
Може скластися враження, що весь час подорожую. Це не зовсім так. Навіть під час найдовшої подорожі, яка тривала понад два роки, зробив перерву на місяць. Ми працювали у дорозі. І це відповідь, де беремо гроші на подорожі. Трохи накопичили, трохи десь заробили. Працювали в різних місцях: знімалися в китайському кіно, були бебіситерами [доглядали за дітьми — ред] та у парку розваг у Польщі тощо.
Про непередбачувані випадки
Найдовше на трасі стояли в Іспанії — майже півтори доби. Стояли не зовсім на трасі, а на заправці. На трасі максимально чекали години три-чотири.
Випадків, щоб не добиралися до місця, де можна переночувати, було небагато. Головне — правильно спланувати подорож. Декілька разів ночували в наметі, але це було заплановано. Наприклад, ставили палатки під Казбеком [гора у східній частині центрального Кавказу – ред], бо іншого житла не було.
Кілька разів залишалися на ніч у водіїв, які нас везли. Вони щиро запрошували і було незручно відмовити. Так часто буває в країнах Середньої Азії — Узбекистані, Таджикистані тощо.
Про подорож, яка тривала два роки і два місяці
У подорож відправилися разом з дружиною Наталією. Ми постійно разом — від першої подорожі й дотепер. Подорожували навіть трохи довше, ніж планували. Мали дуже загальний план подорожі, постійного коригували його, в залежності від обставин та місяця. А ще всюди було цікаво.
Маршрут подорожі
Почали з Польщі, де трохи попрацювали. Потім — Чехія, Австрія, Словенія, Хорватія, Сербія, Боснія, Чорногорія, Албанія, Македонія, Греція, Туреччина, Грузія, Азербайджан. Далі планували їхати через Іран, але не склалося. Довелось їхати через Росію, доїхали до Омська. Потім — Казахстан, Узбекистан, Таджикистан, Киргизстан. Далі — по Півночі Китаю. Потім по східному узбережжю через Шанхай до Гуанчжоу та Гонконгу. Невелике коло по Південно-західному Китаю у бік Тибету. І далі — В’єтнам, Камбоджа, Таїланд, Малайзія, Індонезія, Калімантан, Борнео, Філіппіни, Тайвань, Сінгапур, М’янма, Індія, Непал, ОАЕ, Оман. Потім знову Туреччина, Болгарія, Румунія.
Куди далі
Наступну подорож плануємо Старою Європою. Точніше, ми вже у цій подорожі. Але не хочеться розголошувати всі плани, щоб не зурочити. За перебігом подорожі вже зараз можна слідкувати в Instagram та Facebook.
Про цікаве у подорожах
У подорожах стається стільки всього цікавого та дивного. Що з часом перестаєш дивуватися і такі речі стають буденними. Один з таких моментів — зустрічі зі знайомими людьми у неочікуваних місцях. Взагалі на іншому кінці планети. Якось зустріли знайомого португальця в Казахстані — в Алмати. Мабуть, такі зустрічі з людьми і є найдивнішим у подорожах.
Хто зазвичай підвозить
Небезпеки в автостопі в принципі немає ніякої, якщо не кидатись під машини і дотримуватись правил дорожнього руху. Зазвичай, водії знають, що з людини, яка подорожує автостопом, по суті нічого взяти.
Зупиняються машини різні, в різних країнах — і легкові, і вантажівки. Найчастіше це люди середнього класу. Але все по-різному, все залежить від удачі. У деяких країнах вантажівки не підбирають, бо їм забороняють брати пасажирів.
Про недоліки та переваги подорожей автостопом
Головна перевага — в таких подорожах можна зустріти дуже цікавих людей. З ними можна не підбирати слів, вільно висловлювати свою думку. Потім ваші шляхи розходяться, і ви скоріш за все ніколи не побачитесь.
Ще однією перевагою подорожі автостопом є спонтанність. Це пригода, щось трошки невідоме. Часто можна відвідати незаплановані цікаві місця. Іноді водії знають таке, чого на карті немає. Наприклад, водоспади. У Греції ми були на місці битви 300 спартанців. А ще автостоп не потребує значних коштів.
Є один недолік, але суттєвий. Дуже складно, а іноді навіть неможливо розпоряджатися своїм часом. Буває, немає часу поїсти, адже незручно це робити у когось в автомобілі, поруч з водієм. Наприклад, якщо у вас маленька відпустка і є всього тиждень, то дуже складно поїхати автостопом до Барселони і щось там побачити. Часу просто не вистачить.
Про поради для майбутніх мандрівників
Ми звертаємо увагу на поради місцевих. Взагалі багато уваги приділяємо спілкуванню. Намагаємося в подорожах перейняти культуру та традиції.
Для тих, хто замислюється про подорожі автостопом, раджу не боятися, а спробувати. Найважче зробити перший крок. Для тих, хто вирішив спробувати, але не знає з чого почати, раджу поїхати у невелику подорож. Набратися терпіння і не засмучуватися, якщо перша машина вас не підбере.
Всім, кому потрібна порада щодо автостопу, подорожей, планування маршрутів, пишіть у соціальних мережах. З радістю відповім на всі запитання і спробую допомогти.