Кролевчанин Олександр Негір розповів про повернення з полону
Понад два роки кролевчанин Олександр Негір провів у російському полоні. У травні 2025-го він повернувся додому та вперше після звільнення зустрівся з дружиною. Як пережив ці роки, що допомагало триматися і як сьогодні проходить відновлення, Олександр розповів кореспондентці Суспільного.
Олександр Негір із Кролевця у мирному житті працював у будівельній сфері. До війська чоловік долучився 19 січня 2023 року.
“Поначалу ми були в Житомирській області, а потім переїхали в Дніпропетровську, а потім вже поїхали в Донецьку. Маріупольський напрямок, це був початок контрнаступу”.
Чоловік пригадує, що потрапив у полон у липні 2023 року поблизу населеного пункту Майорське на Донеччині. Майже два роки він перебував у росіян без зв’язку з родиною. Не мав змоги ані зателефонувати, ані отримати листа чи передачу.
“Хто попав з Маріуполя — вони вже майже рік просиділи, у них була можливість получить посилки. Особливо ті, хто маріупольські були — і посилки отримували, і письма”.
“Лист ми тільки один писали. Ми відправили його. Я так зрозуміла — він так і не дійшов. Так просто чекали якусь звісточку… А то майже рік ми нічого не чули, не знали”, — згадала дружина Олександра Олена Березняк.
Спершу родина отримала повідомлення про зникнення безвісти. А вже згодом — побачили відео, на якому Олександр потрапляє в полон. Саме так і дізналися, що він живий, пригадує дружина Олена.
“З цим відео ми пішли у воєнкомат, і по ньому вже тоді нам дали сповіщення, що він потрапив у полон. Це не найкращі емоції. Ну, емоції були, що він дійсно живий, що він не безвісти пропавший, що він є, хоч і в полоні”.
За час перебування в полоні Олександр втратив понад 20 кілограмів. Згадує, триматися допомагали думки про дім, родину, а також підтримка побратимів. У неволі, розповідає Олександр, дозволяли читати лише російську літературу. Також змушували вивчати гімн Росії.
“Хлопці підтримували, просто як сказати, відволікались всякими розмовами, думками про майбутнє, щоб не загрузати в тій обстановці, в якій ми були”.
Олександр пригадує: офіційного підтвердження обміну не було, але він відчував, що невдовзі повернеться додому. Після звільнення першим побачив дружину, із сином зустрівся пізніше.
“Як нас з автозаків перегружали в самольоти, якось так пробалакались, що передають нас військовим. І тоді вже так чуть-чуть догадка пішла… що якщо вже військовим передають, значить уже шось не то. Ну а потім одна пересадка в самольоті — і вже вилізли в Білорусі, приземлились. Тоді вже понятно стало, просто вже знали, що міняють через Білорусію в основному”, — згадав Олександр.
23 травня 2025 року Олені зателефонували та повідомили, що чоловік перебуває на території України.
За ці понад два роки очікувань найбільшою підтримкою для Олени був їхній трирічний син Владислав. Жінка згадує, хлопчик часто запитував, де тато.
“Я розповідала, що його тримають дяді, які не пускають додому — погані”.
Ще у 2023-му, напередодні Нового року, Олені наснився сон, що чоловік повернеться у травні.
“Я чекала, що у 24-му році травня. Но так і не повернувся. А потім цілий рік сподівалася, чекала якусь звістку. Може, хто передасть, може, хоч щось. Я думала — може, буде якийсь лист. І в травні його все-таки обміняли”.
Після звільнення, розповідає Олександр, здійснилася його маленька мрія — знову скуштувати домашні страви. Нині чоловік поступово повертається до звичного ритму життя. Говорить, відновлюватися фізично допомагає праця, емоційно — родина. Чоловік ділиться, про що мріє сьогодні.
“Найбільше, щоб ця війна скінчилася, щоб батьки не чекали таких звісток, що їхній син десь безвісти зниклий чи загиблий, щоб мир наступив — це найбільша така мрія”.
Нині родина бере участь в акціях на підтримку полонених і зниклих безвісти. Кажуть — продовжать робити це й надалі.
“Вони нас підтримували — і ми їх будемо підтримувати. Я теж буду підтримувати дружину. Буду разом з ними ходить на мітинги, продовжувати цю традицію. Хотілось би, щоб бистріше всіх поміняли. — І нашого татка поміняли. — Да, нашого папу поміняли, і бажаємо, щоб всіх поміняли, щоб всі дочекалися своїх рідних”.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ