Кролевецькі рушники: вподобані французьким королем
Кролевецькі рушники – один із найвідоміших брендів Сумщини. В їхньому виробництві за три сотні років майже нічого не змінилося, однак тепер їх готова охороняти Європа, йдеться в сюжеті ТСН.
“Якщо є біле, то має бути і червоне”, – за таким “законом” живе Кролевець. У маленькому містечку, в якому мешкають усього 20 тисяч людей, у кожній хаті є місцевий рушник і той, хто майже напевне його виткав або придумав.
У родинному будинку Соловйових рушники усюди – як не ткані, так паперові. 92-річна Оксана Федорівна досі проєктує ескізи авторських рушників. Усе починається з плями у зошиті, яка потроху обростає деталями. Композицію жінка вивіряє до нитки, і на кожний рушник витрачає із десяток паперових варіантів.
“Французький король колись замовив “кролевецькі рушники”. Всі стіни рушниками оббив. Як декоративне панно стіна виглядає – а я думаю, як не втомлює той червоний колір”, – каже пані Оксана.
Аби не забувати про те, що нитка на рушник народжується не у крамниці, у місцевому музеї між картоплею і капустою висадили льон, який слугує волокном. Кролевецьке ткацтво називають перебірним: майстриня протягує червону нитку крізь поперечні білі, створюючи і закріплюючи візерунок.
Сучасна ціна рушника – від п’яти сотень до двох тисяч гривень
Усе це, від нитки до кожного руху і візерунка, описали науковці, аби отримати свідоцтво про географічну назву від Єврокомісії. Захистити власне у місцевій адміністрації вирішили, коли зробили замовлення на сувенірні “кролевецькі рушники” для фестивалю.
“Заходить до мене головний бухгалтер і каже: “Дмитрівно, ми ж виставили на Prozorro придбання кролевецьких рушників, а виграє тендер якесь приватне підприємство із Дніпропетровщини”. Можливо, це було якесь кустарне китайське виробництво”, – розповідає завідувачка сектору культури Кролевецької РДА.
Чи не у кожній родині Кролевця є свій рушник із власною історією. За традицією, коли чоловік або жінка помирають, рушник розрізають навпіл. Так трапилося і з родичами Світлани. Першу половину, яка належала сватові, вона віддала у музей рік тому. Тепер, коли пішла з життя і сваха, обидві частини рушника об’єднаються.
Є також інша традиція, коли мама передає доньці рушник у якості сімейного оберегу.