“Лінія розмежування проходила попід хатою”: бійці 158 бригади евакуювали жінку із “сірої” зони
Бійці 158 бригади евакуювали мешканку Хотінської громади. Нині село, де вона мешкала, — в “сірій зоні”. Від удару дрона хата жінки згоріла, тож вона жила в сараї з двома козами, харчуючись здебільшого їхнім молоком. Кореспонденти Суспільного поспілкувалися з бійцями 158 бригади й з врятованою жінкою.
Ганні Панич 88 років. Чотири місяці вона жила сама в селі. З них місяць — в сараї.
“Добу горіла хата. Коли спалили хату, я 15 днів жила на одному молоці. Нічого не було. Ото подою козу — випила пів літра зразу, насильно, щоб же ж в мене якісь сили були. А тоді вже почала брати з льоху. Там все було: картопелька, цибуля, морковка. На вогнищі супу зварю. Давали ж “гуманітарку” — що лишилося, у нас у сараї лежало. Варила макарони і кашу. А тоді з молочком. І так виживала”.
Нині пані Ганна у безпеці і знайшла свою онуку Юлію.
“Я думала, може ж припиниться. Коли ні, воно продовжується — все більше і більше. З кізками жила. А це покинула. І кіз й все, тому що там бойові дії йдуть. Дуже сильно гупають, свистять снаряди. То тихо, а тоді як гупне недалеко. Там хати вже попалили”.
Окрім кіз пані Ганна годувала кількох місцевих покинутих собак.
“Я одна була, дуже страшно. Я вже зрозуміла, що скоро загориться й мій сарай. Там дуже небезпечно. Та й немає вже нікого. Які хати розбили, а які потім ще підпалили — снаряди ж летять”.
Онучка Юлія, розповідає, що чотири місяці тому пішла з батьком в магазин купити продуктів. Бабуся залишилась вдома сама. Евакуйовуватися родина не планувала.
“Не брали ні речей, ні документів, нічого абсолютно. Там дійсно була така ситуація, що я пройшла по мінному полю. На жаль, батько цього не зміг… Всі ці чотири місяці я навіть не знала, що з бабусею. Повертатись туди було надто небезпечно, ніякі взагалі благодійні організації нікого не могли евакуювати. Там все було заміновано”.
Коли бійці 158 бригади проїжджали селом, пані Ганна попросила її забрати.
“В неї просто біля хати проходила лінія розмежування, і знизу наверх не видно дуже. Хлопці проїжджали й побачили, що бабуся потребує допомоги. Махає, але було дуже “жарко” і треба було швидко виїжджати звідти”, — каже “Круча”, командир взводу.
Коли небезпека минула, бійці повернулися за жінкою.
“Ми підготувалися, провели ряд своїх процедур: небо, суміжники, зробили заїзд. Я зайшов туди — дуже сильно здивувався, аж сльози покотилися. Як вона там перебувала, я не знаю. Коли почали виходити, вона каже: “Що робити з моїми кізками?” Я кажу: “Випустіть їх. Хай пасуться, щоб вони не померли.” Ми повернулись до сарайчика, відпустили їх, і ці кізки вилися біля нас і не пускали хазяйку. Вони нас супроводжували до кінця села”, — розповідає “Круча”.
Юлія говорить: те, що її бабусю вдалося евакуювати, — диво. Нині вони обидві в транзитному центрі “Плурітону”.
“Я дуже вдячна військовим, які дійсно, дуже людяні. Вони дійсно ризикували своїм життям. Поки будемо тут. Є добрі люди, які не залишають переселенців, які потребують даху над головою”.