“Літає над головою”. Мешканці прикордонного села Степне розповіли про життя поруч із Росією
Тут чути російські радіостанції, а з городів видно Росію. Село Степне, раніше Ленінське, розташоване на околиці Хотінської громади — за 200 метрів від кордону з Росією. Кореспонденти Суспільного дізнавалися, як змінилося життя місцевих після повномасштабного вторгнення.
“За городами 200 метрів десь до границі. Літає над головою, чуємо і вибухи. Мою дитину з роддому везли 19 вересня минулого року. І якраз Хотінь почати обстрілювати. До Хотіні доїхали, там залишилися, переночували, а наступного дня вже сюди їхали. З малою дитиною по селу гуляємо, як спокійно – гуляємо. То вже як починає гупати десь, додому біжимо”, — розповів місцевий мешканець Микола.
Гримить у Степному і вдень, і вночі, кажуть місцеві, на слух визначають, коли постріл, а коли десь влучання. “Почастішали обстріли, вночі особливо, вибухи, а не знаєш же, куди воно летить. Чуєш вихід, чуєш десь прихід, чи воно прилетить сюди. Зрозуміло, що всі боїмося”, — ділиться Світлана Тимошенко.
Перед деякими будинками – вирви від вибухів, час від часу доводиться ремонтувати вікна та дахи, пошкоджені через обстріли. У березні прямим влучанням російські військові розбили будівлю степнівської агрофірми, яку щойно відремонтували. Знесло другий поверх, де був гуртожиток для сезонних робітників. Розбирали згарище усі разом, — каже пані Світлана, яка працює на агрофірмі обліковцем: “Люди зійшлися всі, ми його за півдня вивезли, все прибрали, а зараз ведуться вже роботи, почали робить, будуть відновлювати кришу”.
Для відновлення цієї будівлі вже підготували пиломатеріали, розповідає очільник Хотінської громади Микола Торяник. Каже, постійно поповнюють запас деревини, оскільки з 14 населених пунктів громади – 12 прикордонні. Зараз мають близько 100 кубів лісу спеціально для ліквідації наслідків обстрілів. “Це саме той пиломатеріал, який буде використовуватися для ліквідації наслідків, які в нас фактично кожного дня або через день. Це вже готове. Що для цього треба? Треба стропила і шальовка для обрешітки. Найбільше страждають дахи будівель. Потрапило, згоріло, швиденько відновили – і все”, — зазначив чоловік.
Контору степнівська агрофірма втратила, але продовжує працювати. Вже посіяли сою, наразі оприскують поля. Минулого року засіювали угіддя біля самого кордону, цьогоріч не ризикнули, каже Світлана Тимошенко: “Поля, які близько до кордонів, залишаються не обсіяними, тому що обстрілюють кожен день. Виїхав трактор – починаються вибухи. Бояться люди. Там поле – 200 метрів до посадки, за посадкою вже Росія. В тому році були всі поля засіяні, дали зібрати все. А в цьому році через те, що почали обстрілювати і Степне, вирішили не засівати”.
Життя мешканців Степного майже не змінилося, каже пані Світлана: ходять на роботу, утримують господарство, садять городи. Раз на тиждень у селі “хлібний день”: привозять продукти, також приїздить лікар. Коли йдуть до магазину, заходять і до сільської бібліотеки, яка стала за останній час місцем дозвілля, розповідає місцева бібліотекарка Олена Тараніна. Тут спілкуються та п’ють чай. “Бібліотека – це в селі як віддушина. Сюди люди ходять не тільки читати. Приходять вилити свою душу”, — говорить жінка.
“У таку нелегку годину дуже нам важко. Хочеться прийти, з кимось поспілкуватися, розказати своє наболіле, від когось щось почути – і тоді на душі легше становиться”, — ділиться мешканка с. Степне Любов.
Тетяна теж мешкає у с.Степне, жінка розповідає: “Прихожу читати книжки, спілкуватися з людьми. В основному беру життєві книжки, люблю читати про любов. Прийдеш у бібліотеку, хоч поспілкуєшся з людьми, якусь і книжку візьмеш почитаєш. Щось приснилося – і те прийшов поділився”.
А в місцевому ставку, як і до повномасштабного вторгнення, продовжують розводити рибу. Володимир Зякун розповів: “В цьому році зариблювали повесні, скидалися люди, любителі-рибаки, закупали малька і завозили”.
Зараз у Степному мешкає до 140 людей, розповідає Володимир Зякун. Каже, таких, що виїхали через вторгнення, небагато: “Виїхала одна багатодітна сім’я, ті, що якраз вони проживають біля кордону, і прихід був у них якраз проти двора. Живемо як і жили. Допомагаємо хто кому чим може. І куди людям їхати? Щоб їхати, надо з чимось їхати, куди їхати, щоб було. Зараз поїдеш – а тоді до чого приїдеш тут? Вистачає мародерства кругом”.
“Не хочу і надіюся, що не доведеться виїжджати. Хай все закінчується, хай настає перемога”, — говорить Світлана Тимошенко.
Читайте нас також в ТЕЛЕГРАМ
Читайте нас також в ІНСТАГРАМ