Любов до тварин як опора: історія дівчинки з прикордонного Глухова
14-річна Вероніка Хромущенко щодня піклується про десятки тварин. Знає звички кожної з них і кожну любить. Для дівчинки домашні улюбленці стали не лише друзями, а й опорою у житті під обстрілами у прикордонному Глухові. Про світ Вероніки та її родини — у матеріалі Суспільного.
У Вероніки дві собаки, троє котів, кількадесят курок і півень. Годування пернатих для Вероніки — не просто щоденний обов’язок, а справжній ритуал. Меню для своїх улюбленців, додає, складає ретельно: тут є і поживна основна страва, закуски та смаколики. Все почалося після поїздки до Ямполя на станцію юних натуралістів. Саме там, ділиться Вероніка, вперше побачила породистих курей і одразу вирішила: у неї теж будуть власні птахи і не прості.
“Я хотіла, щоб вони неслися кольоровими яйцями. Можуть бути зелені, рожеві, шоколадні — залежить від корму”.
До догляду за птахами, розповідає дівчинка, ставиться відповідально: постійно читає про різні породи, вивчає особливості догляду та годування. Серед її пташиного царства є улюбленець – півень Петруша.
“Йому вже 12 років. Стільки півні не живуть. Ми його брали вже дорослим”.
У родині, окрім птахів, живуть ще коти та собаки. У кожного — власне ім’я та своя історія, ділиться Вероніка. Когось придбали, а когось урятували з вулиці.
“Карамелька, Зефір і Сладун — котики. Собаки — Марта і Зая. Заю ми купили, а Карамельку забрали з притулку”.
Вирушаючи на прогулянку, Вероніка завжди бере із собою ласощі для безпритульних тварин. Минулої зими дівчинка власноруч готувала теплі каші для вуличних собак, а мама допомагала доставляти їх крізь снігові замети.
Наталія Хромущенко за освітою практична психологиня та гештальт-терапевтка. Усе життя прожила в Глухові, працювала в освіті та розвивала власну справу. Виховання дитини з інвалідністю, говорить жінка, — це щоденна відповідальність без вихідних. А робити це в прикордонному місті під загрозою обстрілів — особливий виклик.
“У кожної дитини є свої особливості, які рухають дитину по життю. Їх треба розвивати, приділяти їм увагу. А є особливості, які не тільки заважають жити, а інколи загрожують самому життю дитини. Тому тут і найважче: де треба більше контролювати, де приділити увагу. І в цьому і складність”, — каже Наталія.
Раніше щодня влітку родина мала незмінну традицію – їздити на озеро, адже Вероніка обожнює плавати. Вони могли годинами гуляти міськими парками та скверами, не рахуючи часу, додає Наталія. Сьогодні ж кожен їхній вихід в місто перетворюється на квест, де під час раптових повітряних тривог доводиться ховатися.
“В цьому році ми не їдемо на річку. І, звичайно, самі прогулянки обмежені. Декілька разів довелося ховатися під деревами в кропиві. Тому намагаємося дивитися попередження, але вони ж не завжди є. Тому далеко від дому ми не відходимо. Ще її улюблене місце — собачий майданчик.Там гуляють не тільки наші собачки, і ми гуляємо. І для неї там важливе спілкування з тваринами та з собачниками”.
Питання евакуації для родини порушувалося неодноразово. Вони виїздили на деякий час з міста, проте швидко зрозуміли: для Вероніки надзвичайно важливими є звичний ритм життя, знайоме середовище та її тварини, додає мама дівчинки. Саме вони допомагають зберігати емоційну рівновагу. Тож поки родина залишається в рідному Глухові.
“Для мене основним є те місце, де буде Вероніці добре. Я не тримаюся за будинок чи ще щось. Головне, щоб це місце задовольняло потреби моєї дитини, щоб не змінювався звичний ритм її життя, щоб її емоційний стан був стабільний. Наразі ми залишаємося вдома і намагаємося, наскільки це можливо в нинішній ситуації, прожити свої щасливі життя”.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ – там ми даємо оперативну інформацію