“Важко казати “був”. Мати загиблого захисника із Сумщини Василя Коробейника розповіла про сина
Василь Коробейник з Великого Висторопа, що на Лебединщині, повернувся з-за кордону боронити Україну. Загинув у грудні 2022-го. Йому було 25 років. Мати захисника Валентина Коробейник розповіла Суспільному про сина і про те, як батьки зберігають пам’ять про нього.
“Ми його завжди називали Василько. Він вже пізніше трішечки ображався, каже: “Не треба мене так по-дитячому називати”. Аля я йому сказала: “Для нас ти був Васильком і залишишся, тому що ти наша дитина”, — каже Валентина Коробейник. Василько – молодший з її чотирьох дітей.
У мами з сином був тісний зв’язок. Пані Валентина згадує один випадок, коли Василькові було років п’ять:
“Лягла я відпочити. І чую – хтось: “Мамо, мамо”. Я зірвалася, зрозуміла, що це мене дитина гукає. Прокинулася, а Василько так схилився до мене і співає: “Вічна і кохана”. Ви знаєте, сльози покотилися з очей. Я йому таку колискову співала колись, і він її настільки запам’ятав. Він з піснею “Росте черешня в мами на городі” їздив в Недригайлів, співав на сцені. Зайняв перше місце”.
Пані Валентина дбайливо зберігає листівки, які син у дитинстві готував для рідних на свята.
“Нехай радість і щастя буде вам завжди в житті. А доброта і ласка послужать вам. Нехай любов моя лине піснею до Вас. І я кажу: нехай ласка, щастя, доброта лине з тою піснею, яку співав Вам я”.
Зі школи Василь займався спортом. Захоплювався армреслінгом, гирьовим спортом, має нагороди.
Пані Валентина каже, що він завжди прагнув стати кращим у своїй справі:
“Такий був випадок: тут за перше місце і за третє місце. І за перше місце він приніс додому оцю грамоту і медаль. А, коли через якийсь період він приніс оцю грамоту за третє місце, я його питаю: “А медаль де?”. А він: “Мам, та я йшов полем. Що це таке, третє місце? Я її закрутив і кинув на поле”.
Строкову службу Василь проходив у Нацгвардії, де навчався у сержантській школі, отримав офіцерське звання.
“Він вмів згуртувати людей, до його слова прислухалися. Навіть, коли він пішов на війну у 2022 році, був командиром відділення, але фактично був командиром взводу. Він дуже такий був боєць. Він завжди йшов вперед і кликав за собою”.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Василь працював за кордоном, але одразу вирішив повернутися, згадує пані Валентина:
“Він нам так і сказав: “Я повертаюся”. Я його дуже просила: “Може, зачекай, поки в тебе віза”. А він ні в яку. Це не про нього. Це настільки вмотивований хлопець був… Дуже важко казати “був”. В перший же день, як тільки приїхав в село, подзвонив у військкомат, повідомив, що він вже приїхав, а в нього всі вже медкомісії були пройдені. Він був зарахований до 211 окремого спеціального батальйону. В цьому ж батальйоні він прослужив 250 днів його війни”.
“250 днів твоєї війни” — назва фотоальбому, який пані Валентина видала в пам’ять сина. Тут весь його бойовий шлях, починаючи зі служби в армії. У складі 211 батальйону спочатку початку служив на Сумщині, а потім на сході країни. Батькам про службу Василь майже не розповідав, беріг їх. А ось старшим брату і сестрі іноді писав про свої бойові будні.
“Я витягував поранених хлопців з бліндажа. А через 10 хвилин туди прилетіло. Він був повністю зруйнований. Можливо, це було моє призначення. Вибач, тяжко мені”, — читає мама одне з повідомлень Василя.
“Переді мною їхала машина, яка збила кота. Наступна машина могла “вкатати” його в асфальт. Я зупинився, він не дихав і не билося серце. Дві-три хвилини масажу – і він прийшов у себе. Напевно, я не дарма живу на цій землі”, — ще один з епізодів війни, про який Василь написав рідним.
Востаннє він приїздив у відпустку перед виряджанням на схід.
“Він приїхав у суботу ввечері, в неділю ми пішли до церкви. Приходимо з церкви і я чую, що вже якийсь рух у нього там в кімнаті, щось він там вже сумки складає. Кажу: “Що таке?” Він каже: “Мам, я через 4 години їду, мене викликали”. Я ж нічого не встигала приготувати. І він дуже любив манний пиріг. Я йому спекла цей манний пиріг швиденько. Як якесь знамення відбулося. Я викидаю з дека цей пиріг, і середина з цього пирога випала, а край залишився. І як скрикнула, мені прям всередині все обірвалося. Це як якийсь поганий знак для мене в той момент появився. Раніше такого не було Він став мене заспокоювати, каже: “Мам, все добре, я його зараз поїм”. Ви знаєте, він з таким захопленням його їв. Він настільки завжди помірний був у їжі, такий спокійний. А це він до мене: “Мам, ось гляньте, як я його їм”. І в мене якась така думка промайнула: так, ніби востаннє”.
Незадовго до загибелі Василь дзвонив і обіцяв приїхати.
“Так він мене сильно запевнив: “Мам, я до кінця грудня точно приїду”. Так кілька разів повторив. Ну, так воно і сталося. Він загинув 23 грудня”.
Свій останній бій сержант Василь Коробейник прийняв біля населеного пункту Нью-Йорк Бахмутського району 23 грудня 2022 року.
“Ми змогли розблокувати телефон місяці через три чи чотири після загибелі. Це фото зроблене 23 грудня о пів на третю ночі. Буквально за кілька годин до загибелі. Погляд втомлений, але дух незломлений”.
Пані Валентина написала книгу про свого сина. Тут спогади про його дитинство, їхні розмови і життя родини, історії про Василька. Два роки мати збирала інформацію про його бойовий шлях, спілкувалася з його побратимами, друзями, знайшла фотографії, яких в рідних не було.
“Те, що побратими розказали, то я зрозуміла, що не може бути забуто стільки інформації. І ось я написала книгу. Ще вірші пишу. В основному, це Василькові присвята”.
За словами пані Валентини, частина коштів за кожну продану книгу буде передана на потреби військових. Розповідає, що вони з чоловіком постійно надають допомогу підрозділу свого сина, його пораненим побратимам. Василь мріяв придбати авто для свого підрозділу, знайшов волонтерів, але коли машину придбали, його вже не було.
Старший син родини Коробейників теж служить.
Біля Великовисторопської гімназії, де навчався Василь, коштом батьків встановлена пам’ятна дошка на його честь.
Світлана Мамайко була класним керівником Василя.
“Він сидів на середньому ряду, друга парта. Дуже допитливий, рухливий, непосидючий. Дуже активний був, брав участь в усіх конкурсах, співав, танцював. Захищав честь нашої школи, їздив на змагання, здобував нам грамоти. Це була перша втрата для нашого села. Ми з таким ще не стикалися, ні за часів АТО, ні за часів повномасштабної. Це було дуже важко”, — каже пані Світлана.
В пам’ять про сина батьки придбали для школи спортивний інвентар, а для класної кімнати, де він навчався, мультимедійний комплекс.
“Чим більше ми робимо в пам’ять про сина, тим більше і Василько радіє за нас звідти, з неба, і мені здається, що і йому там легше”, — додає Валентина Коробейник.
Від командування сина пані Валентина отримала “Орден матері”. Нагороди сина всі посмертні: “Орден Спасителя, “За мужність”, “Золотий хрест”, знак почесного громадянина Сумського району.
У Сумах встановлений пам’ятний білборд на честь Василя Коробейника.
Вулиця у Великому Висторопі, на якій він жив, тепер має його ім’я. З неї видно ліс, де Василь, за словами мами, любив гуляти. В батьківському будинку в окремій кімнаті зберігаються пам’ятні речі. Пані Валентина каже, що тут її місце для молитви:
“Молитва закінчується тим, що я дякую сину за його самопожертву, за його відданість Батьківщині, Україні, батькам. Я прошу в нього постійно пробачення за те, що на його останній дзвінок я не змогла відповісти. І прошу, щоб він був з Богом”.
