“Хоч бійся, хоч не бійся”. Мешканка Білопільщини розповіла про життя на прикордонні

Марія Грицай усе своє життя прожила у прикордонному селі на Сумщині. Після початку повномасштабного вторгнення майже всі її односельці виїхали через постійні російські обстріли. Як нині живеться у Білопільській громаді на кордоні з РФ – розповіла Суспільному.

Марії Грицай 82 роки. Жінка пасе гусей біля свого двору. Поруч — пес, який охороняє господарство. Жінка ділиться: село спорожніло, а от лисиці ніби стали тут за господарів.

“Курей крадуть. Та вони приходять — так оце ж, що сидиш коло них. Та ото собачка такий, що ганяє”.

Раніше пані Марія жила в іншій частині села, але нині у доньки з зятем — через слабке здоров’я сама вже не справляється. Тут до кордону з Росією лише 15 кілометрів.

“Усе бух і бух. Тут у нас Бог милує, а отам, в середині села, так там хоч бійся, хоч не бійся. Залишилась сама, бачите яка. Я живу в доньки та зятя, а жила неподалік. На краю села”.

Попри обстріли, пані Марія не ховається у погребі. А виїжджати, говорить, нікуди.

“Та не знаю, куди там вже виїжджати. Мені вже якби дав Бог відправитися кудись. У нас погріб не дуже надійний. Як брякне — то і залишишся там”.

Тринадцять років тому пані Марія поховала чоловіка. Жила сама, поки дозволяло здоров’я.

“На різних роботах працювала: і корів доїла, і ланку полола. Все робила. Жили ж, працювали весь час”.

У жінки є господарство: кілька гусей та курей. Каже, вирощують усе, що можуть, але цьогоріч погода не надто сприяє.

“І цибулю, і горох, і огудина, і кавуни, і морква — все саджали на городі. А тільки дощі оце і холодно. Не росте. Їмо вже картоплю, полуницю. Ще ягід не рвали, ще не поспіли. Птиця — таке все, що в селі тримають”.

Пані Марія ділиться: найбільша її мрія зараз — перемога.

“Не для себе — для дітей. Щоб діти жили. Оце таке. Четверо онуків, всі працюють. Вже дорослі. Правнучка є десь в Австрії. Навідують, тільки рідко”.

Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ

Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ